Мінсоцполітики роз’яснило, що cтаттею 26 Закону України «Про вiдпустки» визначено вiдпустку без збереження заробiтної плати за згодою сторiн. За сiмейних обставин та з iнших причин працiвниковi може надаватися вiдпустка без збереження заробiтної плати на термiн, обумовлений угодою мiж працiвником та власником або уповноваженим ним органом, але не бiльш як 15 календарних днiв на рiк.
З наведеної норми можна зробити висновок, що для одержання такої вiдпустки самого бажання працiвника замало, обов'язковою умовою тут є спiльна згода сторiн. Працiвник у заявi на iм'я роботодавця про надання такої вiдпустки має зазначити сiмейнi обставини чи iншi причини, що спричинили потребу в такiй вiдпустцi. Перелiк цих причин законодавством не встановлено, оскiльки їхня важливiсть залежить вiд конкретних обставин, що можуть скластися в життi того чи iншого працiвника. Тому рiшення надавати чи не надавати працiвниковi з тiєї чи iншої причини названу вiдпустку належить виключно до компетенцiї роботодавця.
Законодавством не передбачено подiлу вiдпустки без збереження заробiтної плати на частини.
Водночас, ураховуючи, що законодавством обмежено пiдсумовану тривалiсть вiдпустки без збереження заробiтної плати 15 календарними днями упродовж року, така вiдпустка може бути надана частинами.