Фабула судового акта: У справі (ВС/КЦС, справа №363/1400/16-ц, 07.02.19) судами було установлено, що відповідач прийнятий на роботу до позивача (ТОВ), на посаду водія автофургонів та рефрижераторів автоколони та йому доручено виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора. З відповідачем був укладений договір про повну матеріальну відповідальність згідно з умовами якого, працівник, що займає посаду експедитора приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей та зобов'язується дбайливо ставитися до переданих йому на збереження або з іншою метою матеріальних цінностей підприємства і вживати заходів для попередження збитків, тощо.
ТОВ в свою чергу, зобов'язалось створювати працівникові умови, необхідні для нормальної праці та забезпечення повного збереження ввірених йому матеріальних цінностей. Згідно з цим договором працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо збитки завдані не з його вини.
Відповідачем в період з серпень 2014 року по серпень 2015 року, при виконанні своїх трудових обов'язків, здійснено приймання, доставку та передачу контрагентам різноманітної м'ясної продукції. У вказаний період складалися відповідні видаткові накладні про поставку м'ясопродукції та акти приймання-передачі продукції, відповідно до яких при відвантаженні товару контрагентам встановлювалася нестача м'ясопродукції в різних розмірах. В період з січня 2012 року по серпень 2015 року підприємством прийнято ряд наказів й проведено утримання із заробітної плати відповідача на відшкодування завданої шкоди.
На підставі цих наказів із відповідача утримано грошових коштів на загальну суму: 31 862, 51 грн., але добровільно відшкодувати завдану матеріальну шкоду відповідач відмовився, що і стало підставою для позову ТОВ про стягнення з відповідача на свою користь матеріальної шкоди у у розмірі 18 424, 96 грн (з урахуванням уточнень).
Рішенням районного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду у задоволенні позову відмовлено. І Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду з висновками судів погодився, виходячи з наступного.
Позивачем не було доведено та не підтверджено належними доказами, що керівництвом товариства після отримання актів приймання-передачі вживалися заходи щодо встановлення причин виявленої недостачі, а також те, що позивачем були створені належні умови для забезпечення повного збереження ввірених працівнику матеріальних цінностей, як це передбачено договорами про повну матеріальну відповідальність. Не доведено позивачем також і те, які саме винні, протиправні дії вчинив відповідач, що призвели до заподіяння відповідної матеріальної шкоди. Пояснення у відповідача з приводу складених актів по факту нестачі продукції не відбиралися, контрольна повірка вагів не проводилася, причини з яких сталася нестача не встановлювалися.
Втім, ст. 130 КЗпП встановлено, що покладення матеріальної відповідальності на працівника можливе за умови, коли така шкода заподіяна винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. П. 1-2 ч. 1 ст. 134 КЗпП визначено, що працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди коли між працівником і підприємством укладено відповідний письмовий договір про таку відповідальність і шкоду заподіяно з їх вини.
Ст. 138 КЗпП встановлено, що для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст. 130 КЗпП.