Коментар до листа Держпраці від 20.05.2019 р. №2361/4/4.2-38-19
Нагадаємо, що відповідно до ч. 3 ст. 42-1 Закону про зайнятість населення, роботодавець може отримати дозвіл на працевлаштування іноземця за умови виплати заробітної плати у розмірі не менш як:
- 5 мінімальних заробітних плат – іноземним найманим працівникам у громадських об’єднаннях, благодійних організаціях та навчальних закладах, визначених у ст. 34, 36, 37, 39, 41, 43, 48 Закону України «Про освіту»;
- 10 мінімальних заробітних плат – для всіх інших категорій найманих працівників.
На практиці такому іноземцю можна встановити і режим неповного робочого часу (Мінсоцполітики про це заявляла неодноразово. Зокрема, у листах від 29.11.2017 р. №5418/4/4.2-ЗВ-17, від 18.09.2017 р. №2413/0/101-17).
При укладанні трудового договору з іноземцем або особою без громадянства, за умовами якого встановлено неповний робочий день або неповний робочий тиждень, відповідно до ст. 56 КЗпП, оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку з урахуванням законодавчої вимог щодо рівня заробітної плати іноземця.
Але здебільшого іноземці працюють все ж таки в режимі повного робочого часу. Тому отримують вони за відпрацьований час встановлений їм оклад (місячну тарифну ставку).
А ось тепер уявімо собі практичну ситуацію: на підприємстві працює іноземець, який належить до інших категорій найманих осіб. З ним було укладено трудовий договір у 2018 р., й відповідно встановлено оклад у розмірі 10 МЗП (тоді це становило 37230,00 грн.). Але з 1 січня 2019 р. розмір МЗП зріс до 4173 грн. А ще зараз постає питання про продовження дії дозволу на працевлаштування. Чи потрібно змінювати оклад цьому іноземцю до 10 МЗП у 2019 р., тобто до 41730,00 грн?
Роз’яснення фахівців Держпраці
Про те, що збільшити оклад слід вже на 1 січня 2019 р. (тобто, на дату зростання розміру мінімальної зарплати), фахівці Держпраці не наголошують.
Але, на нашу думку, підвищити оклад варто – адже цього, по суті, вимагає ч. 3 ст. 42-1 Закону про зайнятість. Ці норми закон чітко визначають обов’язок роботодавця щодо розміру заробітної плати іноземного найманого працівника у разі застосування його праці.
З іншого боку, як зазначили фахівці Держпраці, вимоги щодо розміру зарплати відповідно до ч. 3 ст. 42-1 Закону про зайнятість розповсюджуються на роботодавців:
- які отримують дозвіл на застосування праці іноземці вперше;
- після розірвання попереднього трудового договору (контракту) та укладення нового трудового договору (контракту) відповідно до отриманого дозволу;
- у разі продовження дії дозволу на застосування праці іноземного працівника.
Такий самий висновок наводився і в листі Мінсоцполітики від 18.09.2017 р. №2413/0/101-17.
Та чи означає це, що ці вимоги діють виключно у зазначених випадках? Ні,на нашу думку, це була б дуже спрощена позиція. Адже дотримання мінімальних вимог щодо оплати праці іноземців при оформленні дозволу – це лише один з випадків, коли ці вимоги діють. І, безумовно, вимоги щодо фактичної оплати праці таких іноземців не нижче за розмір, встановлений ч. 3 ст. 42-1 Закону про зайнятість, повинні виконуватись не лише в проекті трудового контракту, а і в реальності.
Та тим не менш, для продовження дії дозволу територіальним органам Держпраці подається пакет документів, зазначений у ст. 42-2 Закону про зайнятість. Серед них передбачається подання копії трудового договору (контракту) з відповідною оплатою праці іноземного працівника (якщо до нього було внесено зміни).
Тож, якщо з нерезидентом було укладено трудовий договір у 2018 р. і було встановлено оклад 37230,00 грн., для продовження дії дозволу на працевлаштування у 2019 р. потрібно надати копію контракту із окладом, розмір якого зріс до 41730,00 грн. Звісно, оклад може бути і більшим, але це – мінімальний розмір такого окладу.