Коментар до листа Мінсоцполітики від 26.06.2019 р. №751/0/204-19
Нагадаємо, що відповідно до ст. 19 Закону про відпустки жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст. 73 КЗпП). За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Поділу на частини ця відпустка не підлягає, вона надається повною тривалістю (10 календарних днів). Оскільки додаткова відпустка, передбачена ст. 19 Закону є соціальною і не належить до виду щорічних, то вона може надаватись у будь-який час протягом календарного року незалежно від відпрацьованого часу і дати народження дитини – до чи після.
Про цей вид відпустки ми докладно писали тут, тут і тут.
Зараз розглянемо питання, чи має право на таку відпустку працівник за кожним місцем роботи, чи лише за основним. Ось що відповіло Мінсоцполітики.
Відповідь Мінсоцполітики
Фахівці Мінсоцполітики нагадали, що сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної роботи, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж чи іншому підприємстві, в установі, організації або за наймом у фізичної особи. Крім КЗпП, такий режим роботи регламентується Положенням №43.
Прямої норми щодо надання додаткової відпустки на дітей за сумісництвом ні в КзПП, ні в Законі про відпустки немає. Немає такої норми і в Положенні №43.
Але є частина третя ст. 56 КЗпП, в якій зазначено: робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Мінсоцполітики роблять висновок, що вона поширюється і на сумісників, адже робота за сумісництвом може бути лише на умовах неповної зайнятості.
Це підтверджує і п. 2 Положення №43, яким встановлено, що тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. А загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу. Щоправда, ця постанова стосується державних підприємств. Але на практиці «робота у вільний від основної роботи час», як правило, означає неповну занятість за сумісництвом.
Тож, оскільки трудові права у сумісників такі ж самі, як у тих, хто працює за основним місцем роботи, фахівці Мінсоцполітики вирішили: законодавством не заборонено надання працівникам-сумісникам додаткової соціальної відпустки на дітей (за ст. 19 Закону про відпустки).
Як надавати таку відпустку сумісникам?
Якщо говорити про державні підприємства, то є чітка норма. Положенням №43 передбачено, що відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. При цьому не уточнюється, яка саме відпустка, тож, це правило поширюється на всі види відпусток.
Отже, у бюджетників соціальна додаткова відпустка на роботі за сумісництвом повинна надаватися одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. Щоправда, для виконання цієї норми, працівник має повідомити роботодавця про те, що він отримує відпустку за основним місцем роботи.
Якщо говорити про недержавні організації, то не обов’язково дотримуватися цього правила. Їм надавати додаткову відпустку за сумісництвом можна в інший час ніж за основним місцем роботи.