Держпраці у Дніпропетровській області пояснює, що відповідно до ст. 25 Закону України «Про оплату праці» забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством.
Щодо таких випадків рекомендацією Міжнародної організації праці №85 визначено наступне: «Має бути вжито всіх потрібних заходів з метою обмеження відрахувань із заробітної плати до такої межі, яка вважається доконечною для забезпечення утримання працівника і його сім'ї».
Таким чином, відповідно до ст. 26 Закону України «Про оплату праці»: «при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти відсотків, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, – п'ятдесяти відсотків заробітної плати, що належить до виплати працівникам».
При відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено п'ятдесят відсотків заробітку.
Обмеження, встановлені частинами першою і другою цієї статті, не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати сімдесяти відсотків.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для відрахувань із заробітної плати (рішення, що підлягають примусовому виконанню), які належать працівникові до виплати, можуть бути:
- виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;
- судові накази;
- ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;
- виконавчі написи нотаріусів;
- посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
- постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;
- постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
- рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;
- рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;
- рішення (постанови) суб’єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.
Розпорядження власника, відповідно до ст. 127 та ст. 136 КЗпП (відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу), а саме:
- для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, або з дня виплати неправильно обчисленої суми;
- при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в п. 3, 5 і 6 ст. 36 і п. 1, 2 і 5 ст. 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію;
- при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (ст. 136).
Покриття шкоди працiвниками в розмiрi, що не перевищує середнього мiсячного заробiтку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керiвниками пiдприємств, установ, органiзацiй та їх заступниками – за розпорядженням вищестоящого в порядку пiдлеглостi органу шляхом вiдрахування iз заробiтної плати працiвника.
Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або вищестоящого в порядку пiдлеглостi органу має бути зроблено не пiзнiше двох тижнiв з дня виявлення заподiяної працiвником шкоди i звернено до виконання не ранiше семи днiв з дня повiдомлення про це працiвниковi. Якщо працiвник не згоден з вiдрахуванням або його розмiром, трудовий спiр за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.
У рештi випадкiв покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у мiстi, мiського чи мiськрайонного суду.
Стягнення з керiвникiв пiдприємств, установ, органiзацiй та їх заступникiв матерiальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку пiдлеглостi органу або за заявою прокурора.
***
Читайте також: Як проводити відрахування з зарплати та в якому розмірі? Роз'яснення від Держпраці