Працівник-нерезидент: що треба знати?

У цій статті розглядатимуться такі три категорії працівників:

1. працівник-іноземець, який постійно проживає в Україні;
2. працівник-іноземець, який мешкає в Україні тимчасово;
3. працівник-іноземець, який працює в представництві нерезидента.

Працівник-іноземець, який постійно проживає в Україні

Згідно з ч. 6 ст. 42 Закону про зайнятість без дозволу здійснюється працевлаштування іноземців, які постійно проживають в Україні. Але такий статус слід підтвердити документально, а саме посвідкою на проживання в Україні.

Відповідно до ст. 1 Закону про правовий статус іноземців:

• посвідка на постійне проживання — документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні;
  
  
• посвідка на тимчасове проживання — документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Отже, якщо іноземці, які влаштовуються на роботу, мають посвідки на постійне проживання, дозвіл для працевлаштування отримувати не потрібно. Процедура працевлаштування для таких осіб відбувається аналогічно, як і процедура працевлаштування для громадян України.

А також при оформленні документів під час працевлаштування, скеруванні у відрядження, виплаті заробітної плати, відпусткових та лікарняних слід керуватися нормами чинного законодавства, аналогічними до норм для працівників-резидентів.

Але чи слід сплачувати за таких працівників ЄСВ та утримувати з них ПДФО і військовий збір?

Єдиний соцвнесок

Згідно зі ст. 7 Закону про ЄСВ, ЄСВ нараховується роботодавцями на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону про оплату праці, та суму винагороди фізособам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

ЄСВ для роботодавців встановлюється у розмірі 22% до визначеної бази нарахування ЄСВ.

У разі якщо база нарахування ЄСВ не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума ЄСВ розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки ЄСВ.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізособам із джерел не за основним місцем роботи ставка ЄСВ застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру (частина 5 ст. 8 Закону про ЄСВ).

Мінімальний страховий внесок з ЄСВ у 2019 році становить: 4173 х 22% = 918,06 грн.

Тож максимальний страховий внесок у 2019 році становить 13770,90 грн.

Усі зазначені правила діють і щодо працівників-іноземців!

Про це йдеться в IПК ДФСУ від 19.07.2018 р. №3194/6/99-99-13-02-03-15/IПК.

I все це тому, що працівник-іноземець працює в Україні на умовах трудового договору (контракту).

Зверніть увагу! Якщо підприємство виплачує іноземному громадянину, який не проживає в Україні, винагороду за цивільно-правовим договором про надання консультаційних послуг, сума винагороди не буде базою нарахування єдиного внеску, оскільки такий іноземець відповідно до вимог чинного законодавства України не є застрахованою особою, а зазначене підприємство не є його роботодавцем-страхувальником (про це йдеться у листі ДФСУ від 01.12.2016 р. №26021/6/99-99-13-02-03-15).

ПДФО

Якщо іноземець постійно проживає в Україні. За пп. 14.1.213 ПКУ він, найімовірніше, вважатиметься резидентом України. Принаймні, постійне проживання є однією з ознак резидентства.

Отже, оподаткування заробітної плати ПДФО й ВЗ буде аналогічним, як і для громадян України.

До речі, посвідка на постійне проживання в Україні є лише дозволом на постійне проживання в Україні і не підтверджує факт проживання (постійного проживання) іноземця в Україні (IПК ДФСУ від 02.08.2018 р. №3398/А/99-99-13-01-03-14/IПК).

Iноземець з посвідкою про тимчасове проживання в Україні

Почнімо з питання прийняття такого працівника на роботу. Короткий покроковий алгоритм цієї процедури має такий вигляд:

• створення проєкту трудового договору з іноземцем;
• отримання дозволу на застосування праці іноземця;
• оформлення трудових відносин з іноземцем;
• надання до центру зайнятості копії укладеного з іноземцем трудового договору;
• видача іноземцю копії дозволу на застосування його праці.

Часто виникає запитання, чи обов'язково отримувати дозвіл на працевлаштування і хто це має робити: іноземець чи його майбутній працівник?

Відповідаємо: кому з іноземців не потрібен дозвіл на працевлаштування, зазначено в таблиці.

Таблиця

Практичні відмінності в статусі працівників-іноземців різних категорій

Дозвіл на працевлаштування отримує роботодавець. Це твердження випливає із норм Закону про зайнятість, а саме:

1) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальні органи відповідно до покладених на них завдань видають роботодавцям дозволи на застосування праці іноземців та осіб без громадянства з веденням обліку таких дозволів (п. 17 ч. 2 ст. 22 Закону про зайнятість);

2) роботодавець отримує також дозвіл для категорій осіб, перелічених у ст. 42-1 Закону про зайнятість, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України.

Процедура видачі роботодавцям дозволів на працевлаштування іноземців регулюється Порядком №437.

Якщо дозвіл на іноземця доведеться отримати, спочатку необхідно створити письмовий проєкт трудового договору (контракту). Строк роботи іноземця обмежений терміном дії дозволу на застосування праці, тож трудовий договір — строковий. Типової форми такого контракту немає, тому роботодавець і працівник складають його самостійно. Та центри зайнятості, як правило, пропонують зразок такого договору¹.

¹ Як, наприклад, тут.

Однією з умов отримання дозволу є дотримання мінімальних розмірів заробітної плати (ч. 3 ст. 42-1 Закону про зайнятість). I вони для таких іноземців особливі!

Підвищена МЗП — не для всіх іноземців

Вимоги щодо зазначеного в цьому розділі мінімального розміру оплати праці іноземців діють тільки для тих з них, на яких треба отримувати дозвіл про працевлаштування. Для решти діють загальні правила, встановлені для громадян України, — тобто оплата праці на рівні не нижче за 1 МЗП на місяць.

У трудовому договорі з іноземцем потрібно передбачити заробітну плату в розмірі не менш як:

• 5 МЗП для іноземних найманих працівників у громадських об'єднаннях, благодійних організаціях та навчальних закладах, визначених у статтях 34, 36, 37, 39, 41, 43, 48 Закону про освіту;
• 10 МЗП для інших категорій іноземних найманих працівників.

До уваги навчальних закладів!

Частина 3 статті 42-1 Закону про зайнятість, якою встановлено мінімальні розміри заробітної плати для іноземців, містить посилання на вже не чинний Закон України від 23.05.91 р. №1060-XII «Про освіту». Перехідні положення нового Закону України від 05.09.2017 р. №2145-VIII «Про освіту» не містять норм ані про внесення змін до Закону про зайнятість, ані про збереження чинності згаданими статтями для потреб визначення мінімального розміру оплати праці іноземців у навчальних закладах.

Тому для з'ясування, якою все-таки має бути мінімальна зарплата іноземця в навчальному закладі — 5 чи 10 МЗП, — доведеться звертатися за роз'ясненням до Держпраці.

Далі для отримання дозволу майбутній роботодавець подає до територіального центру зайнятості за місцем своєї реєстрації пакет документів, до якого входять:

1) заява за формою, визначеною постановою КМУ від 15.11.2017 р. №858;

2) копія паспорта іноземця з перекладом;

3) кольорова фотокартка;

4) копія проєкту трудового договору, посвідчена роботодавцем.

У разі якщо роботодавець працевлаштовує іноземця, що належить до спеціальної категорії іноземців, додатково подаються такі документи:

1) щодо випускників університетів, що входять до першої сотні у світових рейтингах університетів, — копія диплома про вищу освіту відповідного університету, визнаного в Україні в установленому порядку;

2) щодо іноземних працівників творчих професій — нотаріально засвідчені копії документів, що ідентифікують об'єкт авторського права та/або суміжних прав автора та засвідчують авторство (авторське право);

3) щодо відряджених іноземних працівників — копія договору (контракту), укладеного між українським та іноземним суб'єктами господарювання, яким передбачено застосування праці іноземців та осіб без громадянства, які скеровані іноземним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт (надання послуг);

4) щодо внутрішньокорпоративних цесіонаріїв — рішення іноземного суб'єкта господарювання про переведення іноземця на роботу в Україну та копія контракту, укладеного між іноземцем або особою без громадянства та іноземним суб'єктом господарювання, про переведення на роботу в Україну з визначенням строку роботи в Україні;

5) щодо осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, — копії рішення про оформлення даних документів та довідки про звернення по захист в Україні.

Слід звернути увагу, що всі перелічені документи, що були видані на території іншої країни, мають бути у встановленому порядку легалізовані.

Подана заява про видачу дозволу розглядається протягом 7 робочих днів (заява про продовження строку дії дозволу розглядається протягом 3 днів).

У разі позитивного рішення про його надання роботодавець протягом 10 днів з моменту отримання зазначеного рішення зобов'язаний внести плату за видачу такого документа (розмір плати безпосереньо залежить від строку, на який він видається). Адже, якщо роботодавець не здійснить оплату у встановлений строк, дозвіл буде скасовано.

Отримавши дозвіл, роботодавець зобов'язаний протягом 90 днів укласти трудовий договір з особою, щодо працевлаштування якої видано дозвіл, та не пізніше 10 днів з моменту укладення договору надати його копію територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції. Iгнорування роботодавцем зазначеного положення теж є підставою для скасування дозволу (пп. 2 ч. 2 ст. 42-10 Закону про зайнятість).

Строки дозволів залежать від категорії іноземців, яких працевлаштовують:

• за загальним правилом — 1 рік;
• особливим категоріям іноземців (ч. 2 ст. 42-1 Закону про зайнятість) — 3 роки.

Строк залежить від тривалості робіт, для виконання яких запрошено іноземця. Роботодавець має право зазначити в заяві про видачу дозволу менший строк. Якщо є підстави, дію дозволу продовжують необмежену кількість разів.

Продовження дії дозволу

До редакції «Дебету-Кредиту» неодноразово надходили запитання щодо продовження дії дозволу на працевлаштування нерезидентів, а саме: чи слід переглядати заробітну плату працівника-іноземця, якщо з початку року змінено МЗП.

Маємо кілька листів Державної служби зайнятості та від Держпраці.

У листі Держпраці від 20.05.2019 р. №2361/4/4.2-38-19 (див. «ДК» №23-24/2019, коментар «ДК») не стверджується, що збільшити оклад слід вже на 1 січня 2019 р. (тобто на дату зростання розміру мінімальної зарплати).

Але, як уточнили фахівці Держпраці, вимоги щодо розміру зарплати відповідно до ч. 3 ст. 42-1 Закону про зайнятість поширюються на роботодавців:

1) які отримують дозвіл на застосування праці іноземців уперше;

2) після розірвання попереднього трудового договору (контракту) та укладення нового трудового договору (контракту) відповідно до отриманого дозволу;

3) у разі продовження дії дозволу на застосування праці іноземного працівника.

Такий самий висновок наводився і в листі Мінсоцполітики від 18.09.2017 р. №2413/0/101-17.

Та чи означає це, що ці вимоги діють лише у згаданих випадках? Ні, на нашу думку, це була б дуже спрощена позиція. Адже дотримання мінімальних вимог щодо оплати праці іноземців при оформленні дозволу — це лише один з випадків, коли ці вимоги діють. I, безумовно, вимоги щодо фактичної оплати праці таких іноземців не нижче за розмір, встановлений ч. 3 ст. 42-1 Закону про зайнятість, повинні виконуватись не лише в проєкті трудового контракту, а й в реальності.

Проте для продовження дії дозволу територіальним органам Держпраці подається пакет документів, зазначений у ст. 42-2 Закону про зайнятість. Серед них передбачається подання копії трудового договору (контракту) з відповідною оплатою праці іноземного працівника (якщо до нього було внесено зміни).

Фахівці Державної служби зайнятості (ДСЗ) у своєму листі наголосили на дещо інших нюансах, ніж фахівці Держпраці.

Згідно з ч. 3 ст. 42-2 Закону про зайнятість, для продовження дії дозволу роботодавець має подати такі документи:

1) заяву за формою, визначеною КМУ;

2) фотокартку іноземця або особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 см;

3) документи згідно з переліком для отримання дозволу, якщо вони змінилися.

Відповідальність за працевлаштування без дозволу

За фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, щодо яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства передбачено штраф на посадових осіб від 500 до 1000 н. м. д. г. (від 8500 до 17000 грн) — ч. 3 ст. 41 КУпАП.

У разі повторного протягом року вчинення порушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізосіб-підприємців, які використовують найману працю, накладається штраф у розмірі від 1000 н. м. д. г. до 2000 н. м. д. г. (від 17000 до 34000 грн).

I ось серед цих змінених документів повинен бути контракт зі збільшеним розміром оплати праці нерезидента! Адже для отримання роботодавцем дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства виплата іноземним найманим працівникам зарплати у розмірі 10 МЗП (у 2019 році — 41730 грн) — одна з основних умов.

Тобто, якщо проаналізувати відповідь ДСЗ, 10 МЗП для такого іноземця — це аналог 1 МЗП для громадянина України. По суті, все залежить від того, як цей працівник працюватиме протягом кожного місяця. Розмір зарплати іноземного найманого працівника за виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розміри, визначені у Законі про зайнятість. А якщо він її не виконає (наприклад, візьме на тиждень відпустку без збереження зарплати), то ці 10 МЗП йому нараховуватимуться не повністю, а пропорційно до фактично відпрацьованого часу!

А ще фахівці ДСЗ наголошують, що перегляд умов трудових договорів(контрактів) щодо оплати праці у разі зміни згідно з законодавством розміру МЗП є обов'язковим. Це, на нашу думку, означає, що збільшити оклад такого іноземця слід не на дату початку дії подовженого дозволу про працевлаштування, а на дату зростання МЗП в Україні.

Єдиний соцвнесок

Особливості регулювання трудових відносин іноземців та осіб без громадянства, які працюють в Україні, визначено ст. 54 Закону про міжнародне приватне право, згідно з якою трудові відносини іноземців та осіб без громадянства, які працюють в Україні, не регулюються правом України в разі, якщо:

1) іноземці та особи без громадянства працюють у складі дипломатичних представництв іноземних держав або представництв міжнародних організацій в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України;

2) іноземці та особи без громадянства за межами України уклали з іноземними роботодавцями — фізичними чи юридичними особами трудові договори про виконання роботи в Україні, якщо інше не передбачено договорами чи міжнародним договором України.

Відповідно до ст. 253 КЗпП, особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону про ЄСВ зобов'язані сплачувати ЄСВ (п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону про ЄСВ).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону про ЄСВ, застрахованою особою є фізособа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку ЄСВ.

Базою нарахування ЄСВ для зазначених платників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону про оплату праці, та суму винагороди фізособам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (ст. 7 Закону про ЄСВ).

З огляду на зазначене сума нарахованої заробітної плати (доходу), що виплачується юридичною особою застрахованій особі (фізособі, у т. ч. іноземцю) згідно з трудовим договором, є базою нарахування ЄСВ.

Податок на доходи

Заробітна плата — це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні й компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму.

Відповідно, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь фізособи, зокрема й іноземця, зобов'язаний утримувати податок зі суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 ПКУ.

Ставка податку становить 18% бази оподаткування щодо доходів, нарахованих у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат чи інших виплат і винагород, які нараховуються платнику у зв'язку з трудовими відносинами.

У разі якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту резидентом — юридичною або самозайнятою фізичною особою, такий резидент вважається податковим агентом нерезидента щодо таких доходів. Під час укладення договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження в Україні, резидент зобов'язаний зазначити в договорі ставку податку, що буде застосована до таких доходів.

Військовий збір

Відповідно до пп. 1.2 п. 16-1 підрозд. 10 розд. ХХ і пп. 162.1.2 ПКУ фізособи, навіть нерезиденти, які одержують доходи з джерелом походження з України, є платниками ВЗ. Утримують ВЗ зі сум, що включаються до оподатковуваного доходу для потреб ПДФО. Крім того, до бази оподаткування цим збором потрапляють доходи, перелічені в пп. 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.52 ПКУ (пп. 1.2 і 1.7 п. 16-1 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ). Також про це йдеться у листі ДФСУ від 14.03.2016 р. №4441/5/99-99-17-03-03-16.

Ставка ВЗ стандартна — 1,5%.

Коли дозвіл на працевлаштування не потрібен

Згідно з ч. 6 ст. 42 Закону про зайнятість без дозволу здійснюється працевлаштування:

— іноземців, які набули статусу біженця відповідно до законодавства України або одержали дозвіл на імміграцію в Україну;

— іноземців, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні;

— представників іноземного морського (річкового) флоту та авіакомпаній, які обслуговують такі компанії на території України;

— працівників закордонних засобів масової інформації, акредитованих для роботи в Україні;

— спортсменів, які набули професійного статусу, артистів та працівників мистецтва для роботи в Україні за фахом;

— працівників аварійно-рятувальних служб для виконання термінових робіт;

— працівників іноземних представництв, які зареєстровані на території України в установленому законодавством порядку;

— священнослужителів, які є іноземцями і тимчасово перебувають в Україні на запрошення релігійних організацій для провадження канонічної діяльності лише у таких організаціях з офіційним погодженням з органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації;

— іноземців, які прибули в Україну для участі у реалізації проєктів міжнародної технічної допомоги;

— іноземців, які прибули в Україну для провадження викладацької та/або наукової діяльності у вищих навчальних закладах на їх запрошення;

— інших іноземців у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана ВРУ.

Працівники-іноземці в представництві

Згідно з ч. 6 ст. 42 Закону про зайнятість без дозволу здійснюється працевлаштування працівників іноземних представництв, зареєстрованих на території України в установленому законодавством порядку.

Єдиний соцвнесок

Щодо цього наразі в ЗIР (консультація 301.03) міститься таке.

КЗпП визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Відповідно до ст. 253 КЗпП особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізособи, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Дія Закону про ЄСВ поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної з веденням обліку, умовами та порядком нарахування та сплати ЄСВ.

Відповідно до п. 10 частини першої ст. 1 Закону про ЄСВ страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати ЄСВ.

Застрахована особа — фізособа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку ЄСВ (п. 3 частини першої ст. 1 Закону про ЄСВ).

Платників ЄСВ визначено частиною першою ст. 4 Закону про ЄСВ, до яких віднесено, зокрема, роботодавців: дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи іноземних підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), розташовані на території України.

Позаяк на іноземних громадян, які працюють у представництвах іноземних підприємств, розташованих на території України, не поширюються норми ст. 253 КЗпП, то вони не підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. Відповідно зазначені представництва не є страхувальниками для іноземців у разі нарахування та виплати їм на території України доходу у вигляді заробітної плати.

I заробітна плата таких громадян не є базою нарахування ЄСВ та не відображається у звіті про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми ЄСВ.

Податок на доходи та військовий збір

Особливостей щодо оподаткування зарплати для іноземців, які працюють у представництві нерезидента, ПКУ не встановлено. Тобто тут діятимуть норми, зазначені нами вище, незалежно від того, чи визнано такого іноземця резидентом України, чи ні.