Правила оформлення
Заробітна плата є істотною умовою трудового договору, умовою, що входить до змісту цього договору. Адже з поняття, наведеного в ст. 21 КЗпП, випливає, що працівник за виконання передбаченої угодою з роботодавцем роботи має одержувати передбачену цією ж угодою заробітну плату.
Законодавство встановлює низку гарантій захисту прав працівників на належну оплату праці. Так, згідно з ч. 4 ст. 97 КЗпП та ст. 22 Закону «Про оплату праці», власник підприємства або уповноважений ним орган чи фізособа–роботодавець не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Водночас відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці (до яких законодавець відносить, зокрема, системи та розміри оплати праці) при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Названа норма передбачає, що про зміну таких істотних умов працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за 2 місяці. Згідно зі ст. 103 КЗпП про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.
За законом відповідні зміни істотних умов можуть відбуватися лише у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці. У п. 10 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.1992 р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» суд роз'яснив, що «припинення трудового договору за п. 6 ст. 36 КЗпП при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо)». Отже, під змінами в організації виробництва і праці суд розуміє низку заходів. Цікаво, що в п. 19 цієї ж постанови Пленуму Верховний Суд відніс до змін в організації виробництва і праці такі перелічені в п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП обставини, як ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Отже, зменшення зарплати не може бути обумовлене простим небажанням чи неможливістю виплачувати відповідну зарплату, передбачену трудовим договором.
Обґрунтуванню змін істотних умов праці саме змінами в організації виробництва і праці має бути приділено належну увагу. Має бути доведено, що зміна зарплати працівника обумовлена принаймні одним із факторів, наведеним у згаданій постанові Пленуму №9: раціоналізацією робочих місць, запровадженням нових форм організації праці, впровадженням передових методів, технологій тощо, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату.
Отже, якщо на підприємстві відбулися зміни в організації виробництва і праці, працівник має бути повідомлений про зниження заробітної плати не пізніше ніж за 2 місяці. Щоб мати письмове підтвердження такого повідомлення, варто брати в працівника розписку.
Якщо працівник згоден на зміну істотних умов праці, роботодавець має право зменшити зарплату після спливу зазначеного строку (це оформлюється наказом, з яким працівник також має бути ознайомлений під підпис). Двомісячний строк попередження, як випливає зі ст. 9 КЗпП, не може бути скорочено за угодою сторін.
Як зазначав Пленум Верховного Суду України в п. 12 постанови від 24.12.1999 р. №132, порушення двомісячного строку може бути підставою для задоволення судом вимог працівника про оплату праці згідно з попередніми умовами за період, на який було скорочено зазначений строк попередження.
Якщо ж колишні істотні умови праці не можуть бути збережені, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то згідно з ч. 4 ст. 32 КЗпП трудовий договір припиняється за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП (відмова від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці).
Звільнення в цьому разі проводиться з виплатою вихідної допомоги в розмірі не менше середньомісячного заробітку (який обчислюється згідно з Порядком №100 зі зарплати за останні 2 повні календарні місяці).
Звернемо увагу також на те, що працівник після попередження про зміну заробітної плати може відмовитися від подальшого продовження роботи в будь-який час протягом двомісячного строку (він не зобов'язаний «відпрацьовувати» ці два місяці). Навіть якщо працівник хоче звільнитися до закінчення цих двох місяців (що буває нерідко, адже іноді працівник може знайти нову роботу досить швидко), звільнення все одно проводиться за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП із виплатою вихідної допомоги.
В яких випадках попередження не робиться?
Якщо ініціатором переведення працівника на неповний робочий час є сам працівник, то це інший випадок, який регулюється ст. 56 КЗпП.
Неповний робочий час за угодою між працівником і роботодавцем може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом.
У заяві та у наказі слід вказати про встановлення неповного робочого часу (дня або тижня) із зазначенням режиму роботи, наприклад: 4 і 6 годин на день відповідно, з 9 до 13 (16) години. Оплата праці у цьому випадку здійснюється відповідно відпрацьованому часу, про що також зазначають у наказі.
Оскільки ініціатором такого переведення є працівник (що підтверджує заява), попереджати його про зміну істотних умов праці за 2 місяці не потрібно. Він ознайомлюється під підпис із наказом і починає працювати за новим графіком з дати, яка зазначена у цьому наказі.
***
Читайте також:
