Держпраці розповідає, що Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 15.12.2022 у справі №615/1225/22 було припинено трудові відносини між працівницею та товариством з огляду на те, що підприємство було розташоване на тимчасово окупованій території.
У цій ситуації, з початком повномасштабного вторгнення, підприємство опинилось на тимчасово окупованій території. З цих самих причин підприємство фактично призупинило свою роботу, не здійснювало господарську діяльність, заробітну плату не нараховувало і не виплачувало. Відповідних документів про призупинення діяльності чи про простій на підприємстві не було.
Сама працівниця, через відсутність заробітку та необхідність пошуку роботи, вважала необхідним розірвати трудовий договір, з чим звернулася до керівництва ТОВ, написала заяву про звільнення, яку надіслала засобами поштового зв'язку та Viber, але лист було повернуто у зв'язку із закінченням терміну зберігання, а заява про звільнення розглянута не була.
Такі дії роботодавця є неправомірними, що вплинуло на психологічний стан працівниці, оскільки остання не мала змоги самостійно розпоряджатися правом на працю та обирати місце роботи, не могла забезпечити сім'ю коштами, що, звісно, погіршило матеріальне становище.
Суд зауважив, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022№2136-IX визначає, крім іншого, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами у період дії воєнного стану, запровадженого відповідно до ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» (ч. 1 ст. 1 Закону).
Ст. 4 Закону встановлює особливості розірвання трудового договору з ініціативи працівника, а саме у зв'язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров'я працівника, який може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об'єктах критичної інфраструктури).
Отже, у зв'язку із веденням бойових дій у районах, де розташоване підприємство, та через загрозу для життя та здоров’я працівник може розірвати трудовий договір за власною ініціативою без двотижневого строку попередження, як це передбачено ст. 38 КЗпП.
До того ж працівником було надано докази, які свідчать про те, що трудові відносини між сторонами фактично припинені, однак процедуру розірвання трудового договору відповідно не виконано, у працівника відсутня можливість припинити трудовий договір в інший спосіб, крім звернення до суду, оскільки її заяву про звільнення за власним бажанням залишено без реагування. З метою відновлення права працівника на працю суд визнав за необхідне припинити трудові відносини з підприємством.