Поняття трудового договору, особливості та порядок його укладення визначено главою ІІІ Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП).
Зокрема, статтею 21 КЗпП визначено, що трудовий договір є угодою між працівником та власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.
Відповідно до ст. 241 КЗпП, у разі укладення трудового договору між працівником та фізичною особою — СГ такий суб’єкт господарювання — фізична особа повинен у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.
Використання найманої праці без офіційного оформлення трудових відносин тягне за собою інші порушення законодавства про працю: не обумовлюються тривалість робочого часу, початок та закінчення роботи, надання перерви для відпочинку, вихідних днів та щорічної відпустки, розмір заробітної плати, порядок її виплати та нарахування індексації, чим порушуються вимоги ст. 21, 23, 24, 241, 50, 57, 66, 67, 74, 75, 94, 95 КЗпП, ст. 1, 2, 33 Закону України «Про оплату праці» та ст. 2, 6, 10 Закону України від 15.11.96 №504/96-ВР «Про відпустки».
Сукупність цих порушень можливо кваліфікувати як грубе порушення законодавства про працю, за вчинення якого ст. 172, 173, 175 Кримінального кодексу України передбачено притягнення до кримінальної відповідальності.
Згідно зі ст. 112 Кримінально-процесуального кодексу України, у справах про злочини, передбачені статтями 172, 173, 175 Кримінального кодексу України, досудове слідство провадиться слідчими прокуратури.
Суспільна небезпечність порушень законодавства про працю полягає у тому, що вона зазіхає на трудові права особи, закріплені у Конституції України.
Потерпілим від цього злочину є працівник, тобто особа, на яку поширюється законодавство України про працю і яка є відповідною стороною трудових правовідносин.
Згідно зі ст. 8, 9, 10 Закону України від 04.12.90 №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», органи ДПС зобов’язані здійснювати функцію передачі відповідним правоохоронним органам матеріалів за фактами правопорушень, за які передбачено кримінальну відповідальність, якщо їх розслідування не належить до компетенції податкової міліції.