Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Відповідно до статті 61 КЗпП підсумований облік робочого часу запроваджується на безперервно діючих підприємствах, в установах і організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержано встановленої для певної категорії працівників щоденної або тижневої тривалості робочого часу.
Підсумований облік робочого часу запроваджується на підприємстві роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), а у разі його відсутності це питання відповідно до статті 7 Закону України від 1 липня 1993 року №3356-XII «Про колективні договори і угоди» може бути врегульовано колективним договором. Оскільки згідно з цією статтею у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, то режим роботи, тривалість робочого часу і часу відпочинку встановлюються роботодавцем самостійно у правилах внутрішнього трудового розпорядку або колективному договорі з дотриманням норм законодавства про працю та галузевої угоди.
Умови та порядок застосування підсумованого обліку робочого часу, з урахуванням чинного законодавства, викладено у Методичних рекомендаціях щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 квітня 2006 року №138, які можуть бути використані підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання.
Згідно з пунктом 4 зазначених вище Методичних рекомендацій роботодавець, виходячи з виробничих потреб, за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації або в колективному договорі може встановлювати з урахуванням характеру і умов праці тривалість роботи протягом дня за підсумованим обліком робочого часу до 12 год. робочого часу на зміну. Не рекомендується встановлювати продовжену тривалість робочого дня на роботах зі шкідливими т та важкими умовами праці.
За повідомленням фахівців Інституту медицини праці робота у шкідливих і важких умовах праці призводить до значного напруження організму і, як наслідок, — до швидкого розвитку втоми, що може погіршувати працездатність та негативно впливати на стан здоров’я працівників.
Отже, встановлення 12-годинного графіка для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими та важкими умовами праці, є винятковою мірою і запроваджується на підприємствах, якщо виробничі і технологічні умови не дають змоги встановлювати робочий день нормальної тривалості.
Слід пам’ятати, що при обчисленні стажу роботи, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховують дні, коли працівник був зайнятий в умовах, передбачених Списками №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість у яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, не менше 80% робочого часу, встановленого для працівників цього виробництва, робіт, професій та посад.
До стажу роботи, що дає право працівникові на щорічні додаткові відпустки, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на відповідних роботах не менше половини тривалості робочого дня (восьмигодинного або скороченої тривалості), установленої для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад.
Скорочена тривалість робочого дня за роботу зі шкідливими умовами праці встановлюється працівникові лише у ті дні, коли він фактично був зайнятий у таких умовах не менше половини відповідної тривалості робочого часу.
