«Юридична компанія YANKIV» розповідає, що торговельна марка (ТМ) є одним із найцінніших нематеріальних активів сучасного бізнесу. Вона уособлює не лише візуальний елемент ідентифікації товарів або послуг, але й репутацію, довіру споживачів, маркетинговий потенціал, а інколи – й історію розвитку компанії.
Саме тому володіння зареєстрованою торговельною маркою відкриває перед її власником широкі можливості – від комерціалізації через ліцензування до повного продажу майнових прав. Продаж торговельної марки, або відчуження права власності на знак для товарів і послуг, є юридичною процедурою, яка передбачає передачу всіх майнових прав іншій особі. Цей процес регулюється нормами цивільного та спеціального законодавства України й має чітко визначені етапи, вимоги та наслідки.
Відчуження торговельної марки по суті є остаточним і безповоротним продажем бренду. Це юридична дія, внаслідок якої відчужувач (продавець, первинний власник) повністю або частково передає набувачеві (покупцеві, новому власнику) всі виключні майнові права на зареєстрований знак.
Ключовим наслідком такої угоди є те, що первинний власник повністю втрачає будь-які права на подальше використання, контроль чи розпорядження цією ТМ у разі повної передачі, або ж стає співвласником ТМ разом із новим власником.
Критично важливо чітко розмежовувати відчуження та ліцензування. Якщо ліцензійний договір надає набувачеві лише тимчасовий дозвіл на використання ТМ, часто з суворими обмеженнями щодо території, строку чи товарів/послуг, то договір про відчуження передбачає перехід права власності у повному чи частковому обсязі. Це не оренда, а зміна власника активу.
Розглянемо процедуру відчуження торговельної марки та поетапно проаналізуємо дії, які мають виконати як відчужувач, так і набувач прав.
Підготовчий етап відчуження
Власник ТМ має право відчужити (продати) свої права на торговельну марку іншій особі. Це передбачено ст. 1113 ЦКУ та Законом «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Однак часто власники, або ж майбутні власники торговельних марок думають, що для продажу буде достатньо укладення договору та здійснення оплати. Проте це лише зовнішня сторона правочину.
Насправді, перед укладанням договору про відчуження прав на торговельну марку існує низка підготовчих процедур, без виконання яких продаж може бути визнаний недійсним, а сам процес – затягнутися або завершитися негативними наслідками для сторін. Підготовчий етап має ключове значення, адже саме на цьому етапі визначається правомірність, юридична чистота та економічна доцільність угоди.
Навіть після припинення реєстрації ви залишаєтеся відповідальним за всі операції, проведені під час роботи ФОП. Контролюючі органи можуть запитати первинні документи, які підтверджують законність ваших доходів та правильність нарахування податків за весь період діяльності.
Юридична та фактична перевірка торговельної марки перед укладенням договору відчуження
Укладання Договору про відчуження майнових прав на Торговельну марку – це не просто обмін документами, а складна юридична та фінансова операція, яка несе значні потенційні ризики як для набувача, так і для відчужувача, саме тому першим, та одним з ключових етапів продажу торговельної марки є всебічна попередня перевірка правового статусу об’єкта інтелектуальної власності.
Така перевірка виконує не лише інформаційну функцію, а й забезпечує правову безпеку майбутньої угоди, оскільки дозволяє виявити приховані ризики, що можуть призвести до визнання договору недійсним або втрати вартості активу для набувача. У юридичній практиці цей етап часто визначається як проведення Due Diligence торговельної марки.
Етап юридичного аудиту є фундаментом угоди. Його успішність залежить від співпраці сторін, хоча їхні цілі на цьому етапі дещо різняться: відчужувач прагне підтвердити чистоту активу, а набувач – мінімізувати ризики та гарантувати правову стійкість придбаного бренду.
Відчужувач, як чинний власник, несе первинну відповідальність за підготовку та очищення Торговельної марки. Основна мета відчужувача – довести набувачеві, що актив є «чистим» і не має прихованих обтяжень, які могли б стати підставою для анулювання угоди або Свідоцтва.
Продавець зобов’язаний надати докази чинності Свідоцтва на ТМ, включаючи документи, що підтверджують своєчасну сплату всіх мит за його реєстрацію та підтримання чинності, у випадках, коли з дати реєстрації минуло більше 10 років, докази використання ТМ (особливо якщо з моменту реєстрації пройшло понад 5 років), будь-які наявні звіти про оцінку вартості бренду тощо.
Він повинен офіційно підтвердити, що станом на дату відчуження відсутні будь-які судові спори чи адміністративні процедури в Апеляційній палаті Укрпатенту, спрямовані на визнання Свідоцтва недійсним. Якщо такі спори були раніше, Продавець надає докази їхнього успішного завершення на його користь.
Критично важливою є перевірка та, у разі необхідності, усунення прав третіх осіб. Якщо на ТМ були зареєстровані чи укладені ліцензійні договори чи договори комерційної концесії (франчайзингу), відчужувач має або офіційно їх розірвати згідно з умовами цих договорів та повідомити про це реєструючий орган (у випадках коли ці договори були зареєстровані в УКРНОІВІ), або письмово узгодити з ліцензіатами переведення прав та обов’язків на набувача. Невирішене питання обтяжень робить ТМ «токсичною» і може зірвати угоду. Також відчужувач має гарантувати, що особа, яка підписує договір, має на це належні повноваження.
Що стосується набувача, то йому насамперед необхідно з’ясувати правовий статус самої торговельної марки. Йдеться про перевірку її державної реєстрації, чинності свідоцтва, обсягу правової охорони та відповідності зареєстрованих даних фактичному використанню.
Важливо переконатися, що право власності на знак належить саме відчужувачу, а не третій особі чи можливо ТМ перебуває у спільній власності Також потрібно перевірити, чи не є торговельна марка предметом судового спору, арешту, застави або будь-яких обтяжень, що можуть перешкоджати її вільному відчуженню.
Окрему увагу доцільно приділити аналізу строку дії свідоцтва. Якщо строк дії наближається до завершення, набувачу слід врахувати додаткові витрати та обов’язки, пов’язані з продовженням правової охорони. Важливо, щоб під час укладання угоди торговельна марка мала чинну правову охорону, інакше її комерційна цінність може бути суттєво знижена. Крім того, потрібно перевірити територію охорони – національну або міжнародну, та її відповідність цілям майбутнього використання об’єкта.
Не менш значущим елементом перевірки є дослідження історії набуття прав. Слід з’ясувати, чи не було змін власників, які можуть викликати сумніви у безперервності права власності. Якщо торговельна марка створювалася в межах трудових відносин або за замовленням, необхідно впевнитися, що всі майнові права були належним чином передані теперішньому власнику.
Також варто проаналізувати фактичне використання торговельної марки. У багатьох юрисдикціях відсутність використання протягом певного строку може стати підставою для дострокового припинення правової охорони. Тому набувач має впевнитися, що відчужувач дійсно використовує знак у господарській діяльності або принаймні не допустив перерви у використанні, яка може бути використана конкурентами для ініціювання процедури анулювання свідоцтва.
Ще одним аспектом є перевірка наявності або відсутності ліцензійних договорів, договорів франчайзингу чи інших угод, пов’язаних із використанням торговельної марки третіми особами. Такі договори можуть істотно вплинути на можливість набувача самостійно розпоряджатися об’єктом після укладення договору відчуження. У разі існування чинних ліцензій або інших правових зобов’язань важливо визначити, чи передбачають вони обмеження або спеціальний порядок зміни власника знака.
Особливу увагу варто звернути на потенційні конфлікти з іншими зареєстрованими позначеннями. Аналіз баз даних зареєстрованих та поданих на реєстрацію торговельних марок дозволяє виявити ризики майбутніх спорів або відмов у продовженні охорони. Це допоможе оцінити перспективу безперешкодного використання позначення після переходу права власності.
Також якщо власник – юридична особа (наприклад, ТОВ), необхідно перевірити її статутні документи. Чи передбачено Статутом право виконавчого органу (Директора) самостійно відчужувати такі значні активи, як ТМ, чи потрібне рішення/протокол Загальних зборів учасників! Відсутність такого дозволу може бути підставою для визнання угоди недійсною.
Завершальним етапом перевірки є узгодження результатів юридичного аналізу з економічною доцільністю угоди. Після встановлення юридичної чистоти торговельної марки набувач має об’єктивно оцінити її комерційний потенціал, можливість використання у власних господарських цілях та відсутність ризиків, які можуть негативно вплинути на її ринкову вартість. У комплексі ці дії забезпечують юридичну безпеку сторін, формують підґрунтя для підписання договору відчуження та дозволяють уникнути непередбачених правових наслідків у майбутньому.
Оцінка вартості торговельної марки
Після юридичної перевірки торговельної марки одним із ключових етапів підготовки до її відчуження є визначення ринкової вартості об’єкта. Оцінка торговельної марки (бренду) має не лише економічне, а й юридичне значення, адже саме на її основі сторони встановлюють договірну ціну у правочині.
Вартість ТМ визначає рівень компенсації за передачу прав, впливає на податкові зобов’язання сторін і виступає аргументом у переговорах. Недооцінка або переоцінка бренду може призвести до конфліктів, податкових ризиків чи визнання угоди фіктивною.
Законодавство України не містить спеціального методу оцінки торговельних марок для цілей їх відчуження, однак загальні принципи визначені у Законах України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» і «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Відповідно до цих норм, оцінка проводиться на основі ринкової вартості з урахуванням майнових прав, що належать власнику торговельної марки, строку дії охорони, ступеня відомості бренду, географічного охоплення, рівня конкуренції та інших чинників.
Навіть після припинення реєстрації ви залишаєтеся відповідальним за всі операції, проведені під час роботи ФОП. Контролюючі органи можуть запитати первинні документи, які підтверджують законність ваших доходів та правильність нарахування податків за весь період діяльності.
На практиці виділяють три основні підходи до оцінки вартості ТМ: дохідний, витратний та порівняльний. Кожен з них має свої переваги, і вибір методу залежить від мети оцінки, специфіки об’єкта, доступності фінансових даних і стадії розвитку бізнесу.
Дохідний підхід ґрунтується на аналізі майбутніх економічних вигод, які може принести торговельна марка її власнику або набувачу. Фактично оцінюється прогнозований прибуток, що генерується завдяки використанню бренду, і приводиться до поточної вартості через дисконтну ставку. Цей метод є найпоширенішим у міжнародній практиці, особливо у випадках, коли торговельна марка є ключовим активом компанії, що створює додану вартість продукції. Для розрахунку використовують дані про продажі, маржинальність, витрати на рекламу, лояльність споживачів і частку ринку. Дохідний підхід дає найбільш реалістичну оцінку, однак вимагає доступу до фінансової звітності та детальних маркетингових даних, що не завжди можливо при купівлі чужого бренду.
Витратний підхід передбачає оцінку торговельної марки через визначення витрат, необхідних для її створення або відтворення. Він базується на принципі заміщення, тобто скільки потрібно коштів, щоб створити аналогічний знак з тим самим рівнем упізнаваності. До витрат можуть входити платежі за реєстрацію, маркетингові кампанії, розробка дизайну, просування та правова охорона. Цей підхід доцільний для нових брендів або торговельних марок, які ще не мають сформованої клієнтської бази. Недоліком є те, що він не враховує реальну комерційну віддачу активу.
Порівняльний (ринковий) підхід спирається на аналіз цін угод із подібними торговельними марками. Такий метод є ефективним за наявності доступу до ринкових даних щодо продажу брендів у відповідному секторі. Порівнюються схожі за масштабом, відомістю, тривалістю використання та товарними класами знаки. В Україні цей підхід має обмежене застосування через низьку відкритість ринку угод з інтелектуальною власністю, проте він може використовуватися як допоміжний інструмент для перевірки адекватності результатів дохідного або витратного підходів.
Найбільш достовірний результат зазвичай досягається шляхом поєднання кількох методів оцінки. Варто пам’ятати, що визначення вартості торговельної марки завжди має певний суб’єктивний характер, а підсумковий результат може змінюватися залежно від обраного підходу та припущень, на яких ґрунтується оцінка.
Незалежно від обраного методу, оцінку доцільно доручати сертифікованому оцінювачу, який має відповідну кваліфікацію у сфері інтелектуальної власності. Звіт про оцінку є офіційним документом, який може використовуватися при укладенні договору, у податкових цілях або як доказ у разі судового спору.
Під час оцінки торговельної марки також враховуються додаткові фактори, що впливають на її вартість. Зокрема, наявність зареєстрованих:
- доменних імен
- корпоративної символіки
- патентів
- дизайнів або промислових зразків, пов’язаних із брендом
Такі елементи підвищують комплексну цінність активу. Важливим аспектом є і територіальна дія охорони: торговельна марка, зареєстрована лише в Україні, зазвичай коштує дешевше, ніж міжнародно захищений бренд, який має охорону в кількох ключових ринках.
Оцінка також має враховувати ризики, пов’язані з можливістю втрати прав у майбутньому. Якщо існують відкриті заперечення або потенційні конфлікти з іншими знаками, це знижує вартість активу. Так само на ціну впливає ступінь відомості торговельної марки серед споживачів: бренди, які мають високу впізнаваність, стабільну клієнтську базу і довгу історію, оцінюються значно дорожче.
Результатом оцінки є визначення справедливої ринкової вартості торговельної марки, яка стає основою для узгодження ціни у договорі відчуження. У деяких випадках сторони можуть погодити іншу, договірну вартість, виходячи з їхніх комерційних домовленостей. Проте вона має бути економічно обґрунтованою, щоб уникнути підозр у маніпуляціях із ціноутворенням.
Оцінка податкових наслідків при продажі ТМ
Останнім кроком підготовчого етапу виступає оцінка податкового навантаження та юридичне планування для мінімізації фінансових ризиків.
Податкове навантаження при продажі торговельної марки залежить від декількох ключових факторів:
- правового статусу сторін (фізична чи юридична особа, резидент чи нерезидент)
- системи оподаткування
- форми отримання доходу
- характеру договору
Відповідно до чинного законодавства України, передача майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності розглядається як операція з продажу нематеріального активу, а отриманий дохід підлягає оподаткуванню згідно з вимогами Податкового кодексу України. Кожен випадок є індивідуальним, та потребує детального розгляду фахівця.
Наприклад, якщо відчуження здійснюється між двома юридичними особами-резидентами, операція розглядається як продаж нематеріального активу. Для продавця така операція формує дохід, який враховується при визначенні фінансового результату до оподаткування податком на прибуток.
Витрати на створення або придбання торговельної марки, якщо вони документально підтверджені, можуть бути враховані при обчисленні бази оподаткування. Якщо ж марка була створена власними силами без відображення витрат у бухгалтерському обліку, то фактична собівартість об’єкта може бути нульовою, що збільшує суму оподатковуваного прибутку.
Для набувача юридичної особи придбана торговельна марка стає нематеріальним активом, який відображається в обліку та амортизується відповідно до положень бухгалтерських стандартів. Витрати на її придбання можуть бути включені до складу податкових витрат через амортизаційні відрахування.
Якщо відчужувачем виступає фізична особа, яка продає торговельну марку іншій фізичній особі або юридичній особі, то дохід від такої операції оподатковується податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18% та військовим збором у розмірі 5%. При цьому порядок сплати податків залежить від статусу набувача.
У разі, коли покупцем є юридична особа (наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю), саме ТОВ виконує функцію податкового агента, нараховує, утримує та сплачує податки до бюджету. Якщо ж угода укладається між фізичними особами, обов’язок щодо декларування доходу та самостійної сплати податків покладається безпосередньо на продавця.
Варто врахувати, що торговельна марка не є об’єктом підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця. Вона належить фізичній особі як суб’єкту цивільних правовідносин, а не як суб’єкту господарювання. Тому дохід від її продажу не може бути віднесений до доходу ФОП у межах спрощеної системи оподаткування, і, відповідно, не підлягає оподаткуванню єдиним податком.
Будь-які спроби включити дохід від продажу ТМ до підприємницьких доходів можуть бути розцінені контролюючими органами як порушення податкового законодавства.
Операція з продажу торговельної марки може також підпадати під дію податку на додану вартість. Відповідно до ст. 185 ПКУ, об’єктом оподаткування ПДВ є постачання товарів і послуг, у тому числі постачання нематеріальних активів на території України. Таким чином, якщо відчужувач є платником ПДВ, продаж торговельної марки оподатковується за загальною ставкою 20%.
У цьому разі сума податку має бути виділена окремо в договірній ціні, а відчужувач зобов’язаний своєчасно скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Для набувача, який також є платником ПДВ, така операція може створити право на податковий кредит, що зменшує суму податкових зобов’язань у майбутніх звітних періодах.
На цьому етапі особливо важливо отримати консультацію фахівця з податкового права, який допоможе визначити оптимальну структуру угоди, уникнути подвійного оподаткування, правильно сформулювати договірну вартість і забезпечити відповідність усіх операцій нормам чинного законодавства. Грамотне податкове планування дозволяє не лише мінімізувати ризики фінансових санкцій, а й створити максимально прозору та безпечну схему продажу торговельної марки для обох сторін.
Підсумки
Відчуження торговельної марки – це не просто комерційна операція, а складний юридичний процес, що вимагає глибокої та всебічної підготовки. Успіх угоди з продажу бренду повністю залежить від якісного виконання підготовчого етапу, який слугує надійним фундаментом для забезпечення правової безпеки та економічної обґрунтованості.
Відчужувач несе первинну відповідальність за очищення активу від прихованих обтяжень, забезпечуючи чинність Свідоцтва та усуваючи права третіх осіб на ТМ, що передається. Водночас набувач проводить власну незалежну перевірку, зосереджуючись на обсязі правової охорони, ризиках анулювання через невикористання та потенційних конфліктах з іншими зареєстрованими позначеннями.
Після встановлення юридичної чистоти активу, критично важливою є його фінансова оцінка. Визначення справедливої ринкової вартості ТМ за допомогою дохідного, витратного чи порівняльного підходів необхідне не лише для встановлення договірної ціни, але й для податкової безпеки обох сторін.
Податкове навантаження залежить від правового статусу сторін. Особливої уваги потребують міжнародні угоди, де застосування конвенцій про уникнення подвійного оподаткування та правильне утримання податку з доходів нерезидента стає вирішальним.
Отже, успішна реалізація продажу торговельної марки неможлива без послідовного проходження трьох ключових етапів: юридичного аудиту, фінансової оцінки та податкового планування. Вони формують основу для безпечної та ефективної монетизації бренду.
***
Читайте також: