ДПС в Одеській області інформує, що постановою П’ятого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2026 у справі №420/21469/25 апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області (далі також – ГУ ДПС, відповідач, контролюючий/податковий орган) задоволено; рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 скасовано; ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову товариства (далі також – платник, позивач, ТОВ) про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень.
ГУ ДПС проведена документальна планова перевірка ТОВ за результатами якої складений акт перевірки та винесено оскаржені повідомлення-рішення.
Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема:
- вимог п. 2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами, далі – Закон №996-XIV), Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», п. 44.1, 44.2, пп. 134.1.1 ПКУ, що призвело до заниження податку на прибуток;
- п. 185.1, п. 187.1, абз. «б» пп. 192.1.1, п. 192.3, п. 197.9, п. 198.5, п. 201.7, п. 201.10 ПКУ, що призвело до заниження ПДВ;
- неправомірного визначення податкових зобов`язань з ПДВ на користь нерезидентів-покупців, а також не визначення податкових зобов`язань при реалізації послуг третім особам;
- неправомірного складання та реєстрації в ЄРПН податкових накладних на користь нерезидентів-покупців на загальний обсяг операцій, звільнених від оподаткування;
- не складання та не реєстрацію в ЄРПН податкових накладних при здійсненні операцій щодо надання послуг з агентування суден третім особам за операціями, що оподатковуються за основною ставкою та за операціями, звільненими від оподаткування; пп. «г» п. 198.5, п. 201.4 ПКУ в частині не складання та не реєстрації позивачем податкових накладних в ЄРПН в терміни, встановлені ПКУ для такої реєстрації.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, мають характер припущень та не підтверджені належними доказами.
Колегія суддів не погодилася з цими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Перевіркою встановлено, що ТОВ було здійснено документальне оформлення господарських операцій щодо реалізації послуг з агентування суден, про що здійснені записи в регістрах бухгалтерського обліку, на користь дебіторів нерезидентів.
За даними інтернет-джерел зазначені контрагенти нерезиденти були припинені або не активні в період надання послуг.
В період проведення перевірки на адресу ТОВ був наданий запит від щодо надання пояснень та первинних документів по взаємовідносинам із вищезазначеними нерезидентами.
Колегія суддів погодилася з доводами контролюючого органу про те, що з наданих позивачем письмових пояснень та враховуючи інформацію наведену в інтернет-джерелах щодо компаній нерезидентів – нерезидент1 (має статус припинено та/або інформація відсутня), нерезидент2 (не активна), неможливо здійснити висновки щодо реальності проведених господарських операцій ТОВ із зазначеними нерезидентами.
Відповідно ст. 1 Закону №996-XIV передбачено: господарська операція – дія або подія, яка викликає зміни активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (абзац п`ятій); активи – ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому (абзац другий); доходи – збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов`язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників) (абзац шістнадцятий).
Статтею 4 Закону №996-XIV визначено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються, зокрема на таких принципах: повне висвітлення – фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі (абзац другий); превалювання сутності над формою – операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (абзац сьомий).
Ті ж самі норми визначені у ст. 1 Положенні (стандартів) бухгалтерського обліку (далі ПСБО) «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджене наказом Мінфіну від 07.02.2003 №73.
Суд зазначив, що за відсутності даних у ТОВ щодо повернення коштів у майбутньому, вищевказані кошти кваліфікуються як актив, який податковий орган врахував за результатами перевірки у складі інших доходів відповідного звітного періоду.
Однак, зазначене не знайшло своє відображення у фінансовій звітності ТОВ та не враховано при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.
З огляду наведеного, колегія суддів погодилася з доводами апеляційної скарги про правильність висновків перевірки, відповідно до яких, ТОВ:
- неправомірно визначило дохід у вигляді агентської винагороди на користь наступних нерезидентів покупців в результаті чого встановлено завищення сум доходів;
- не сформувало доходи від суми отриманих грошових коштів від наступних нерезидентів покупців як отриманий актив у складі інших доходів, в результаті чого показник доходів занижено.
Перевіркою встановлено, що ТОВ було здійснено документальне оформлення господарських операцій щодо реалізації послуг з агентування суден, про що здійснені записи в регістрах бухгалтерського обліку по рахунках, на користь дебіторів нерезидентів.
За даними інтернет-джерел зазначені контрагенти нерезиденти були припинені або не активні в період надання послуг.
Слід зазначити, що перевіркою не заперечується факт реалізації товарів, враховуючи їх відсутність за даними бухгалтерського обліку на балансі, а фактично визначається, що їх реалізація здійснена третім особам.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про правильність висновків перевірки щодо порушення п. 185.1, п. 187.1, п. 197.9, п. 201.7, п. 201.10 ПКУ, ТОВ:
- неправомірно визначило податкові зобов`язання з ПДВ. на користь нерезидентів – покупців, та не визначила податкові зобов`язання при реалізації послуг третім особам;
- неправомірно складено та зареєстровано в ЄРПН податкові накладні на користь нерезидентів – покупців та на загальний обсяг операцій, звільнених від оподаткування; не складено та не зареєстровано в ЄРПН податкові накладні при здійсненні операцій щодо надання послуг з агентування суден третім особам за операціями, що оподатковуються за основною ставкою та за операціями, звільненими від оподаткування.
На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання оскаржених податкових повідомлень-рішень.
