Мін’юст приділив особливу увагу статусу державного реєстратора прав на нерухоме майно як учасника цивільного обороту, до компетенції якого належить встановлення юридичних фактів, оскільки особливості встановлення юридичних фактів державним реєстратором не знайшли належного висвітлення на сторінках наукової літератури, що й обумовлює актуальність зазначеного питання.
Практичного значення набувають ті юридичні факти, встановлення яких підтверджується мотивувальною частиною судового рішення, у зв’язку з чим на суд покладається обов’язок передбачити їх для дотримання умов обґрунтованості судового рішення. Саме таке розуміння встановлення, на думку Мін’юсту, покладається в основу розгляду діяльності державного реєстратора прав на нерухоме майно, спрямованої на встановлення юридичних фактів у цивільному праві.
Відповідь на запитання про те, чи є державний реєстратор прав на нерухоме майно суб’єктом встановлення юридичних фактів у цивільному праві на кшталт судді чи прокурора, вбачається в п. 1 ч. 1 статті 9 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка визначає, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів до вимог законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно.
Також, на думку Мін’юсту, держреєстратор не уповноважений відстежувати дотримання вимог чинного законодавства щодо волевиявлення осіб, які видавали документи, що подаються на державну реєстрацію прав на нерухоме майно, чи межі їхньої компетенції (якщо йдеться про державний орган чи орган місцевого самоврядування). Та все ж Мін’юст вважає, що державний реєстратор повинен дослідити наявність основних реквізитів документа, додержання форми та змісту, що вимагає чинне законодавство, для виявлення підробки чи наявності помилки у документах, що засвідчують права на нерухоме майно.
Проте це все ставить перед особою, яка обіймає чи планує обійняти посаду державного реєстратора прав на нерухоме майно, вимогу наявності значного обсягу досвіду та знань.
І хоча все наведене вище справді потребує відповідних змін у законодавстві, що регулює діяльність таких державних реєстраторів, проте, на нашу думку, усе ж не варто забувати, що поняття «державна реєстрація прав» є реєстраційною дією, яка лише підтверджує факт (не юридичний факт) виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, та не може включати в себе дії щодо перевірки законності та дійсності складання документів, які подає особа на державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Адже такі документи видаються особами, спеціально уповноважені законом на складання/видачу документів, що подаються державному реєстратору. Тож, радше за все, рішення цієї проблеми варто шукати в узгодженості норм матеріального права, які загалом регулюють механізм оформлення прав на нерухоме майно.
