У середу, 5 липня 2023 року, на пленарному засіданні Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив Рішення у справі за конституційними скаргами Душенькевича Анатолія Володимировича, Франка Андрія Володимировича, Ярош Ірини Миколаївни щодо конституційності абзацу другого частини першої статті 483 Митного кодексу України (далі – Кодекс), визнавши оспорюваний припис таким, що не відповідає Конституції України.
Суддями–доповідачами у справі є Володимир Мойсик та Галина Юровська.
Відповідно до санкції частини першої статті 483 Кодексу "переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, тобто з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів або способів, що утруднюють виявлення таких товарів, або шляхом надання одним товарам вигляду інших, або з поданням митному органу як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи документів, одержаних незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві відомості щодо найменування товарів, їх ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача, кількості вантажних місць, їх маркування та номерів, неправдиві відомості, необхідні для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості" має наслідком накладення штрафу в розмірі 100 відсотків вартості товарів – безпосередніх предметів порушення митних правил з конфіскацією цих товарів, а також товарів, транспортних засобів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для переміщення товарів – безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України (абзац другий).
Зауважимо, що у цьому випадку не йдеться про контрабанду, тобто дії, за які особа притягається до кримінальної відповідальності відповідно до статті 201 Кримінального Кодексу України.
Автори конституційних скарг просили визнати неконституційним оспорюваний припис статті 483 Кодексу, оскільки, на їх переконання, він унеможливлює реалізацію принципу індивідуалізації юридичної відповідальності порушника митних правил.
У своїх рішеннях Суд неодноразово наголошував на важливості захисту митних інтересів та митної безпеки України.
Суд, розв’язуючи питання, порушені в конституційних скаргах, виходив з того, що Верховна Рада України в межах своїх повноважень визначає діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та встановлює адміністративну відповідальність за їх вчинення.
На запит Суду Верховна Рада України письмово висловила позицію щодо предмета конституційних скарг, зазначивши, що оскільки оспорювані в конституційних скаргах положення Кодексу містять безальтернативні санкції зі значним матеріальним тягарем для порушника, автори конституційних скарг правомірно порушили питання, які потребують ретельного конституційного контролю з метою однозначного праворозуміння обґрунтованої доцільності накладення штрафу в розмірі 100 відсотків вартості товарів – безпосередніх предметів порушення митних правил з конфіскацією цих товарів. У відповіді також зазначено, що остаточне розв’язання порушених питань має бути здійснено через подальше законодавче врегулювання.
Оцінюючи оспорюваний припис статті 483 Кодексу на предмет дотримання принципу індивідуалізації юридичної відповідальності, Суд вважає, що для досягнення легітимної мети суд повинен мати дискрецію. Однак суд під час розгляду справи про порушення митних правил за частиною першою статті 483 Кодексу не може забезпечити індивідуалізацію відповідальності з огляду на відсутність у зазначеній статті Кодексу інших видів стягнень; неможливість зміни розміру відсотків, за якими визначено штраф і обов’язковість застосування конфіскації. Неможливість вибору виду та розміру адміністративного стягнення з урахуванням обставин справи, а саме: характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом’якшують або обтяжують відповідальність, унеможливлює справедливий розгляд справи судом.
Суд указав, що, крім штрафу в розмірі 100 відсотків вартості товарів, які перемістили через митний кордон України із приховуванням від митного контролю, санкція статті 483 Кодексу передбачає обов’язкову конфіскацію товарів.
Водночас у Кодексі не визначено процесуальних механізмів, які надали б судові можливість пом’якшити відповідальність або дозволили б її не призначати.
Згідно зі статтею 41 Конституції України право приватної власності є непорушним. Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що відповідно до принципу верховенства права (правовладдя) законодавець може обмежувати конституційні права людини і громадянина за дотримання умов, визначених Конституцією України. "Право власності не є абсолютним, може бути обмежене, однак утручання в це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу домірності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства", – зазначено в Рішенні Суду. Установлення обмеження прав людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що воно є домірним (пропорційним) та суспільно потрібним.
Приписи статті 41 Конституції України є співвідносними з відповідними приписами статті 1 протоколу Першого до Європейської конвенції з прав людини. Європейський суд з прав людини у справі "Краєва проти України/Krayeva v. Ukraine" від 13 січня 2022 року (заява №72858/13), констатував, що сума штрафу, накладеного на заявницю за порушення митних правил (частина перша статті 483 Кодексу), становила надмірне втручання в її право власності всупереч вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції "<…> для того, щоб відповідати вимозі домірності, суворість санкцій має відповідати тяжкості правопорушень, за які їх призначають <…>".
З огляду на наведене Суд дійшов висновку, що таке законодавче регулювання суперечить засадам демократичного суспільства, базованого на верховенстві права (правовладді) (in democratic society quided bу the rule of law).
Суд визнав, що абзац другий частини першої статті 483 Кодексу суперечить приписам частини першої статті 8, частин першої, четвертої статті 41, частини другої статті 61, частини першої статті 64 Конституції України та є неконституційним.
Суд відтермінував втрату чинності абзацом другим частини першої статті 483 Кодексу, що визнаний неконституційним, на шість місяців з дня ухвалення цього Рішення та установив Верховній Раді України привести нормативне регулювання, установлене абзацом другим частини першої статті 483 Митного кодексу України, у відповідність до Конституції України та цього Рішення.
