У Головному управлінні ДПС у Полтавській області повідомляють, що за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки платника щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, складено акт та прийнято податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов’язання з військового збору на суму 333,5 тис. гривень.
Під час розгляду справи, судом взято до уваги доводи контролюючого органу про те, що позивачем, за наявної можливості дотримуватися правил і норм Податкового кодексу України (далі – ПКУ), не вжито достатніх заходів через недобросовісні та без належної обачності дії, спрямовані на зменшення податкового навантаження звітного місяця та відтермінування сплати податку до бюджету. Відповідно до даних оборотно-сальдової відомості по бухгалтерському рахунку 31 «Рахунки в банках», підприємство отримувало на рахунки кошти, що дозволяло сплачувати податкове зобов’язання вчасно. Тож податковий обов’язок щодо своєчасної сплати до бюджету сум військового збору не виконаний, натомість товариство використовувало кошти на інші заходи. Невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством правил без цілеспрямованості дій (бездіяльності) особи є винною поведінкою, що порушує обов’язки, визначені за платником податків у ст. 16, 36 ПКУ.
У постановах від 16.03.2023 у справі №600/747/22-а, від 03.08.2023 у справі №520/22505/21, від 22.08.2023 у справі №520/18519/21 Верховний Суд сформулював висновки, які дають можливість розмежувати обставини, що утворюють склад правопорушення, за яке платник податків може бути притягнутий до відповідальності на підставі п. 124.1, 124.2 або 124.3 ПКУ.
Так, позиція Верховного Суду, якщо її систематизувати, полягає у тому, що відповідальність, передбачена п. 124.1 ПКУ, не пов’язана із встановленням/доведенням вини платника податків у формі умислу у вчиненому діянні (дії або бездіяльності). Для притягнення до фінансової відповідальності платника податків згідно з цією нормою за загальним правилом достатнім є виявлення факту допущення платником податків порушення строку сплати узгодженої суми грошового зобов’язання. Водночас обов’язковою умовою, з якою законодавець пов’язує настання відповідальності у вигляді штрафу за п. 124.2, 124.3 ПКУ, є доведення контролюючим органом вини платника податків у формі умислу, а саме: платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм ПКУ, але умисно не вчиняв певні дії щодо сплати узгодженої суми грошового зобов’язання.
Суд дійшов висновку про те, що позивач був обізнаний з вимогами законодавства України щодо повноти та своєчасності сплати узгодженої суми грошового зобов’язання, про обставини, які звільняють від відповідальності або пом’якшують відповідальність за вчинення податкових правопорушень, мав можливість дотриматися правил та норм ПКУ, але не виконав власних обов’язків платника податків.
Таким чином, суд визнає доведеною наявність вини позивача у несвоєчасній сплаті грошових зобов’язань, що, своєю чергою, свідчить про правомірність застосування відповідачем штрафних санкцій у розмірі 25% від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов’язання.
Зазначені аргументи призвели до винесення 14.07.2025 Полтавським окружним адміністративним судом рішення у справі №440/9490/24 на користь контролюючого органу.