Управління правового забезпечення Головного управління ДПС у Львівській області повідомляє, що 04.03.2026 Восьмий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову у справі №380/20009/23, якою апеляційну скаргу ГУ ДПС задоволив, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 у справі скасував, прийняв нове рішення, яким в задоволенні позову ТОВ визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень на загальну суму 37 515,63 тис. грн відмовив.
Згідно з прийнятою постановою від 04.03.2026, Восьмий апеляційний адміністративний суд підтримав позицію податкового органу, враховуючи таке.
Відповідно до викладених у актах перевірки позивача висновків, контролюючий орган встановив порушення позивачем вимог п. 1, 2 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон №265/95-ВР), суть яких полягає у реалізації товарів через РРО без видачі покупцям розрахункових документів за формою, встановленою Положенням про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженим наказом Мінфіну від 21.01.2016 №13 (далі – Положення №13).
Як зазначив суд апеляційної інстанції, при розгляді справи судом першої інстанцій неправильно визначено, що є предметом доказування у даній справі. Як вбачається із оскаржуваних ППР у цій справі, позивача притягнуто до фінансової відповідальності за невиконання обов`язків, встановлених як п. 1, так і п. 2 ст. 3 Закону №265/95-ВР. У випадку притягнення СГ до фінансової відповідальності за невиконання обов`язку, встановленого п. 1 ст. 3 Закону №265/95-ВР, перевірці підлягають обставини безпосереднього здійснення РО, однак її непроведення через РРО та/або здійснення РО на більшу суму, ніж проведено через РРО. У випадку притягнення СГ до фінансової відповідальності за невиконання обов`язку, встановленого п. 2 ст. 3 Закону №265/95-ВР, перевірці підлягають як обставини видачі/невидачі розрахункового документа, так і обставини відповідності такого вимогам щодо форми і змісту.
Так, обставини відповідності таких документів вимогам щодо форми і змісту розрахункового документа, відображених у п. 1, 2 розд. II Положення №13 судом не перевірено.
Судом першої інстанції не враховано, що підставою для повернення цієї справи на новий розгляд слугував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18.03.2025 (справа №380/20009/23) про передчасність та помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій з приводу того, що визначена Законом №265/95-ВР відповідальність настає саме за невидачу відповідного розрахункового документа (тобто його відсутність взагалі), який би підтверджував виконання РО, а не за видачу розрахункового документа невстановленої форми. Слід звернути увагу, що відсутність обов`язкових реквізитів у розрахункових документах тягне за собою неприйнятність таких документів як розрахункових, тобто свідчить, що РО проведена без роздрукування розрахункового документа і без видачі такого покупцю, що утворює склад правопорушення, передбаченого п. 1, 2 ст. 3 Закону №265/95-ВР, і є підставою для притягнення позивача до відповідальності на підставі п. 1 ст. 17 цього Закону.
За змістом норм Положення №13 слід розрізняти недолік реквізиту у розрахунковому документі від відсутності відповідного реквізиту взагалі. У першому випадку неможливо стверджувати, що документ втрачає статус розрахункового, натомість у другому випадку безпосередньо Положення №13 вказує, що такий документ не приймається як розрахунковий, відповідно створення і роздрукування, а так само видача покупцеві документа з таким недоліком не може вважатись належним виконанням обов’язку, встановленого п. 2 ст. 3 Закону №265/95-ВР (постанова Верховного Суду від 02.03.2023 у справі №500/6845/21).
Також судами застосовано до спірних правовідносин висновки викладені в постанові Верховного Суду від 20.03.2025 у справі №560/2984/24, згідно з якими якщо зафіксоване в акті перевірки порушення полягає у проведенні РО без видачі та роздрукування відповідного розрахункового документа встановленої форми, зокрема коли у фіскальних чеках при продажі підакцизних товарів відсутній рядок 9, то відсутність такого реквізиту у фіскальному чеку не може вважатися належним розрахунковим документом.
З приводу доктрини переваги суті над формою, яка застосована судом першої інстанції, Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 04.03.2026 зауважив (з чим погодився Верховний Суд), що така полягає в тому, що господарські операції слід облікувати відповідно до їх економічного змісту, а не лише юридичної форми. Це означає, що при обліку та звітності пріоритет надається реальним наслідкам угоди, а не тому як вона офіційно оформлена. Ця доктрина обумовлює лояльне ставлення до окремих недоліків в оформленні первинних бухгалтерських документів, а основна його вимога – це його придатність до ідентифікації змісту господарської операції. Однак такі підходи стосуються ведення бухгалтерського обліку (бухгалтерських документів) і їх дія не поширюється на розрахункові документи. Доктрина переваги суті над формою не застосовується до законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій. Отже, правильними є доводи ГУ ДПС у Львівській області, що положення профільного Закону №265/95-ВР є спеціальними нормами щодо тлумачення сутності здійснюваних операцій та їх подальшої кваліфікації.
Також Верховний Суд погодився з доводами ГУ ДПС, що при прийнятті рішення судом першої інстанції безпідставно враховано обставину з приводу збою в програмному забезпеченні, що зумовлено аварійними відключення електроенергії та блекаутами, відсутністю зв’язку в інтернет мережі, оскільки положення Закону №265/95-ВР встановлюють обов`язок зі встановлення та видачу розрахункового документа визначеної форми та є виключним обов`язком позивача, а отже, такі обставини не звільняють платника податків від обов’язків та від відповідальності, передбаченої чинним законодавством за порушення вимог Закону.
Крім того, Верховний Суд вказав, що з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин є обґрунтованими висновки про непідтверждження еквайринговою установою та обслуговуючою компанією відсутності з’єднання платіжного термінала з РРО, що унеможливлювало відображення реквізитів у чеку, зокрема, рядків 11 - 18. Вказане слугувало підставою для висновку про неправомірність перекладання відповідальності позивача на еквайрингову установу, в межах спірних правовідносин у цій справі.
