У рішенні від 12 червня 2012 року КСУ зупинився на відповідності Основному Закону окремих положень чинного ПКУ. Питання про неконституційність усього Податкового кодексу Суд розглядати не почав.
Конституційний Суд України розмістив на своєму веб-сайті прес-реліз свого рішення від 12 червня 2012 року (повний текст рішення наразі недоступний) у справі, відкритій у зв’язку з конституційним поданням 53-х народних депутатів України про відповідність Конституції Податкового кодексу й окремих його положень.
Депутати, по-перше, просили визнати ПКУ неконституційним на тій підставі, що при його ухваленні не було дотримано конституційної процедури, проте у цій частині КСУ визнав подання не відповідним вимогам Закону «Про Конституційний Суд», а порушені питання — не підвідомчими КСУ.
По-друге, автори конституційного подання просили розглянути щодо відповідності Конституції положення ПКУ:
— про обов’язок платника податків допускати посадових осіб контролюючих органів під час проведення ними перевірок до обстеження приміщень і територій, що використовуються у бізнесі;
— про можливість застосування адміністративного арешту майна платників податків, які мають податковий борг і виїжджають за кордон;
— про можливість застосування адмінарешту майна осіб, не зареєстрованих як платники податків в органах ДПС, якщо така реєстрація згідно із законом є обов’язковою, а також арешту майна, яке передається платником, що має борг, іншим особам.
Відразу зазначимо: Конституційний Суд визнав такими, що відповідають Конституції, всі вищезазначені норми: підпункт 16.1.13 ПКУ, підпункт 20.1.11 ПКУ, підпункт 94.2.2 ПКУ, підпункт 94.2.5 ПКУ.
Депутати наївно вважали, що стаття 30 Конституції не допускає проникнення у житло або інше володіння особи, проведення там огляду, обшуку, обстеження тощо інакше, ніж за мотивованим рішенням суду. А оскільки органи ДПС судами не є, а присвоєння функцій судів іншими органами (у т. ч. і податковими) не допускається (згідно зі статтею 124 Конституції), то і вимагати доступу до приміщень, оглядати їх та шукати у них будь-що працівники податкової не мають права.
Але КСУ пояснив народним обранцям, що, виявляється, у тих положеннях ПКУ, що ставляться під сумнів (у їхній конституційності), йдеться не про проникнення, а про доступ контролюючих органів до обстеження зазначених у Кодексі територій та приміщень і про обов’язок платника такий доступ під час перевірок надати.
Щоправда, чим у цьому випадку відрізняється доступ від проникнення, із прес-релізу не зрозуміло, окрім хіба що згадки про можливе звернення податківців після відмови у доступі до суду з питання припинення витратних операцій платника податків на його рахунках у банках та фінустановах. Можливо, відмінності між доступом до приміщень, при якому проводиться обстеження приміщень, і проникненням у приміщення стануть зрозумілими з повного тексту рішення Суду.
Щодо адміністративних арештів майна, то тут депутати, які звернулися з поданням до КСУ, вважали, що застосований до майна «податкового боржника», якій зібрався за кордон, арешт порушує право громадянина вільно покидати територію України, гарантоване статтею 33 Конституції. Але Конституційний Суд не вбачає в цьому жодних обмежень у праві на виїзд — тільки обмеження у праві власності на майно.
Як вважають депутати, можливість арешту податківцями майна особи, не зареєстрованої в органах ДПС як підприємець (навіть якщо самі податківці підозрюють її у фактичному здійсненні підприємницької діяльності і наявності податкового боргу), а також можливість арешту майна осіб, яким, на думку податківців, боржник-підприємець передав своє майно (з метою його приховування), дає «право» заарештовувати майно, що не використовується у господарській (підприємницькою) діяльності, зокрема житло. Таке «право» органів ДПС порушує принцип права приватної власності і принцип недоторканності житла.
Конституційний Суд застосування у цих випадках адмінарешту майна «з метою забезпечення виконання цим платником податків своїх обов’язків» не вважає ані порушенням права особи на недоторканність житла, ані позбавленням гарантованого статтею 41 Конституції права власності.
