Практика застосування адмінарешту коштів на рахунку, яка відбувається через суд, має певні особливості з огляду на необхідність з’ясовувати відсутність майна у платника податків. Тобто фактично на податковий орган покладається обов’язок доведення того, що арешт коштів на рахунку платника є єдиними способом отримати належні державі кошти.
Принаймні саме про це йдеться у нормах ст. 94 щодо порядку та підстав застосування адмінарешту та у пп. 20.1.33 ПКУ (раніше у пп. 20.1.17 ПКУ) щодо права податкового органу на застосування такого виняткового способу стягнення податкового боргу.
Цікавим є те, що перед зверненням до суду податкові органи справді проводять певну роботу щодо розшуку майна: звертаються з листами до Держкомзему, БТІ (на сьогодні — до Держреєстру речових прав), до органів ДАІ. Відповіді про наявність чи відсутність відповідного нерухомого та рухомого майна додаються до позовів про адмінарешт рахунків.
Для розгляду подібних справ досі було цілком достатньо зазначених документів.
Проте є як мінімум дві причини, які вказують на недостатність таких розшуків майна, на яке може бути звернено стягнення для погашення податкового боргу, а саме:
1. Майном, як особливим об'єктом, вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права й обов'язки. Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи (ст. 178, 179, ст. 190 ЦКУ).
2. Податківці мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що є у банку, платника податків, який має податковий борг, якщо у нього:
— немає майна та/або його балансова вартість менша від суми податкового боргу;
— та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу (пп. 20.1.33 ПКУ).
Але ця норма не вказує на відсутність саме зареєстрованого держорганами (чи у держреєстрах) відповідного майна.
Про порівняння балансової вартості майна та суми податкового боргу взагалі не йдеться. Такі дрібниці податковим органам зовсім не цікаві. Адже, щоб це порівняти, потрібно не лише здійснити опис майна у податкову заставу, а й отримати відповідні відомості від податкового керуючого про його вартість.
Тож, як не дивно, але нарешті адміністративні суди зглянулися на вищенаведені аргументи та надали вищезазначеним нормам особливого значення.
Так, у коментованому рішенні апеляційної інстанції зазначено: «...Єдиною необхідною умовою застосування арешту грошових коштів платника податків у цьому випадку є відсутність у нього майна, що прямо передбачається п. 20.1.17 ст. 20 ПКУ» (на сьогодні — пп. 20.1.33 ПКУ, від ред.).
Позивачем не надано суду доказів відсутності у відповідача майна, що може бути джерелом погашення податкового боргу та вжиття заходів з метою забезпечення виконання платником податків своїх зобов'язань, в тому числі встановлення майна, за рахунок якого можуть бути виконані податкові зобов'язання.
Обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, а саме: відсутність у платника податків майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, в силу приписів статті 89, 91 Податкового кодексу України та Порядку застосування податкової застави органами державної податкової служби, затвердженого наказом Міністерством фінансів України від 11.10.2011 р. №1273, може бути підтверджено виключно податковим керуючим під час складання акта про опис майна у податкову заставу.
Своєю чергою, відомості щодо відсутності у платника податків зареєстрованого за ним права власності на об′єкти нерухомого майна та транспортні засоби не можуть вважатися належними та допустимими доказами того, що у платника податків відсутнє майно, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, та/або його балансова вартість менша від суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу, оскільки право власності на майно в силу приписів Цивільного кодексу України може виникати і без його державної реєстрації...».
Сподіваємося, касаційна інстанція підтримає позицію апеляційного суду (Ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 р. у справі №810/943/13-а).
Наталія Канарьова