Фабула судового акту: Незважаючи на те, що Закон "Про приватизацію державного житлового фонду", прийнятий ще 19 червня 1992 року, в Україні триває процес приватизації державного житлового фонду, тому ця тема ще не втратила своєї актуальності і на її тлі до цього часу виникають судові спори.
За змістом ч. 2 ст. 8 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартир (будинків) житлових приміщень у гортожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року №396, передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється у приватну власність (спільну сумісну, спільну часткову) за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї. які постійно мешкають у цих квартирах, кімнатах у комунальній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається житло. За неповнолітніх членів сім'ї наймача рішення щодо приватизації житла приймають батьки (усиновителі). Згоду на участь у приватизації дітей вони засвідчують своїми підписами у заяві біля прізвища дитини.
Наведені приписи чинного законодавства у цій справі дотримані не були, що призвело до ситуації, коли частка приватизованої відповідачкою площі є більшою ніж та житлова площа, що була виділена їй в одноосібне користування за договором найму і частково включає в себе житлову площу виділену в спільне користування їй та позивачки з малолітнім сином.
З огляду на це, та ураховуючи, що у спірній квартирі проживає малолітній син позивачки, а вона не надавала згоди на приватизацію житлових приміщень, рішенням апеляційного суду відповідне рішення суду першої інстанції було скасоване і постановлене нове рішення про задоволення позову, а саме, - суд визнав недійсним розпорядження органу приватизації РДА і, як наслідок, - свідоцтво про право власності на частину приватизованої квартири, з чи також погодився і ВССУ.
Олександр Боков