Коментар до Ухвали ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 19.07.2017 р. Справа 353/238/16-ц
Продавці та покупці автомобілів часто вдаються до укладання договору фінлізингу. Адже, замість того, щоби брати кредит в банку, достатньо скористатись послугами фінансової компанії, яка не лише придбає для покупця, скажімо, автомобіль на його замовлення, а й передасть його в власність покупця на певних умовах.
Але іноді згодом покупці розуміють, що розстрочення платежів це не так і вигідно. Наприклад, у коментованій судовій справі, за умовами договору ще до отримання предмета фінлізингу лізингоотримувач повинен сплатити лізингодавцю перший внесок, який складається з таких платежів: адміністративний платіж 10%, авансовий платіж 50%, комісія за передачу 3% від ціни предмета лізингу. Інакше — не лише без автомобіля, й зі штрафом.
Лізингоодержувач порахував гроші і звернувся до суду, щоб визнати договір недійсним через такі несправедливі умови. І хоча загалом суд погодився з цим, втім в основу рішення покладений висновок про недійсність договору через відсутність його нотаріального посвідчення!
Суд визнав що укладений між сторонами договір фінансового лізингу за участі фізичної особи є за своєю правовою природою змішаним договором, який поєднує в собі ознаки договору купівлі-продажу із розстроченням платежів та договором найму автотранспортного засобу. Та й системний аналіз положень ст. 806 ЦКУ та ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 6 Закону "Про фінансовий лізинг" дають підстави для висновку про те, що договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, має бути викладено у простій письмовій формі та не підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.
І це цілком логічно. Адже до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Оскільки загальні положення про найм (оренду) не містять жодних вимог до форми договору, тож про яке нотаріальне посвідчення договору фінансового лізингу може йтись.
Однак, читати нормативні акти України потрібно вкрай уважно, аби не пропустити ще однієї ланки у ланцюгу доводів — укладення договору за участю фізособи!
А тут ВСУ був доволі категоричним (Постанова ВСУ від 16.12.2015 р., справа №6-2766цс15).: “Договір лізингу є змішаним договором і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу. Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч. 1 ст. 220 ЦКУ).”
І ці норми ВСУ застосовує й щодо договору фінансового лізингу, спираючись на те, що частина його положень відповідає договору найму.
Тож, виходить, що договір фінансового лізингу на автомобіль, укладений із фізособою, теж треба нотаріально посвідчувати.
Чи можна погодитись з таким висновком?
У законодавстві прямої норми, яка б вимагала цього немає. Однак, важливо зрозуміти, що висновки ВСУ є обов’язковими для застосування іншими судами. І вони таку позицію ВСУ використовуватимуть при прийнятті рішень у подібних спорах — як і сталось у коментованому нами рішення ВССУ.
Тому лізингові компанії і фізособи, які придбавають автомобілі у фінлізинг, врахуйте наведене вище та посвідчуйте такі договори нотаріально.
Звісно, окремі представники лізингових компаній можуть заперечити — якщо умови договору виконуються і жодна сторона не має один до одного претензій, то навіщо сплачувати зайве? Це вже кожен вирішує самостійно. Однак, якщо дійде до суду, враховуючи позицію ВСУ, такий договір, скоріш за все, буде визнано недійсним.