Коментар до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року, Справа №910/10156/17
Почнемо з того, що відповідальність сторін краще за все чітко визначити в договорі. Адже сторони мають домовитись не лише щодо його виконання (предмет договору, строки виконання, порядок приймання-передачі тощо), а ще можуть передбачити відповідальнсть, якщо одна зі сторін буде ухилятись від виконання договірних домовленостей.
Для встановлення розміру штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) сторони керуються спочатку чинним цивільним та господарським законодавством, а якщо не знаходять для себе підходящої норми — домовляються на власний розсуд.
А ось, якщо ці санкції не встановлені в договорі, і сторони не дійшли згоди з цього питання, визначити їх розмір доведеться через суд. Ось про це й піде далі мова.
За коментованим рішенням Велика Палата ВС дійшла до таких висновків щодо випадків правомірності застосування процентів за користування чужими коштами та інфляційних й 3% річних (за ст. 625 ЦКУ)
Згідно із частиною другою статті 1214 ЦКУ у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 ЦКУ). Відповідно до статті 536 ЦКУ за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях:
1) одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу;
2) прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Приклад 1. Сторони домовились, що позичальник має повернути позику на певну дату. Позичальник своїх зобов'язань не виконує. На що може претендувати позикодавець?
Для таких випадків Велика Палата ВС звертає увагу на наступне. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦКУ позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦКУ та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦКУ.
Увага! Якщо у договорі було передбачено, що у разі несвоєчасного погашення позикодавцем позики відповідно до умов договору, з дати виникнення простроченої заборгованості на суму заборгованості нараховуються відсотки за користування чужими грошовими коштами (скажімо, у розмірі 0,3%), то перевага надається умовам договору.
Приклад 2. Сторони домовились про оплату поставки товару з частковою передоплатою. Інша частина оплати має бути сплачена протягом 10 днів з дати отримання товару. Свої зобов'язання покупець не виконав — друга частина не сплачена.
Велика Палата ВС каже, що тут є прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх.
Наслідки в такому разі також врегульовані законодавством - відповідно до частини другої статті 625 ЦКУ боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Важливо! Для наведених вище прикладів 1 та 2 є певні обмеження:
1) оскільки договорами у наведених прикладах не передбачено, що у разі прострочення виконання грошового зобов’язання порушник буде сплачувати і проценти за користування чужими коштами, і 3% річних та інфляційні виплати, то у позові про їхнє одночасне стягнення судом буде відмовлено;
2) якби у прикладі 2 сторони й передбачили можливість стягнути проценти за користування чужими коштами, але не визначили їх розмір в договорі— жодна аналогія закону тут судом немає застосовуватись (наприклад, за договором позики за ст. 1048 ЦКУ — на рівні облікової ставки НБУ). Продавець в частині будь-яких процентів за користування чужими коштами не отримує позитивного для себе судового рішення.
Приклад 3. Сторони домовились про оплату коштів за товар протягом 3-х днів з дати його отримання (10.04.2018 р.). Але покупець немає можливості сплатити кошти. Через місяць після такої дати (умовно — 10.05.2018 року) покупець звертається до продавця з проханням надати відстрочення у сплаті платежів (чи їх частин). Сторони домовляються про відстрочку на два місяці, дата підписання додаткової угоди — 15.05.2018 р. Чи має право продавець на отримання процентів за користування чужими коштами? Якщо так, то за який період?
Велика Палата ВС каже, що, якщо одна сторона має сплатити іншій певну суму грошових коштів, але сторони досягли згоди про відстрочення сплати такої суми, то розмір процентів, що підлягає сплаті боржником за період, на який надана відстрочка, визначається за правилами статті 1048 ЦКУ.
Відтак продавець має право вимагати проценти на рівні облікової ставки НБУ (ст. 1048 ЦКУ), але лише за період надання відстрочення (тобто з 15.05.2018 по 15.07.2018 року).
Проте наведені вище приклади є доволі загальними. Адже предмети різних договорів надто різняться, що може призвести до виникнення спірних моментів, навіть, незважаючи на чітку та зрозумілу позицію Великої Палати ВС. Тому серед суддів цієї Великої Палати ВС є такі, що не погодились з такою однозначністю висновків та навели свою позицію окремою думкою (можна ознайомитись за посиланням).
Зокрема, вони звертають увагу на те, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством (зокрема, й факту завдання майнової шкоди іншій особі). І ці правовідносини не є подібними до правовідносин, урегульованих ст. 1212, 1214 ЦКУ. В такому випадку на ці грошові зобов’язання поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 ЦКУ.
Наприклад, за рішенням суду з власника нерухомості стягнуто кошти за продаж об’єкта нерухомості на користь попереднього власника (договір купівлі-продажу визнано недійсним). Проте такі кошти порушником не були сплачені. В такому випадку (у разі стягнення безпідставно набутих чи одержаних грошей) нараховуються відсотки відповідно до ст. 536 ЦКУ й унеможливлюється стягнення 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦКУ.
Замість висновку
Звісно, неможливо передбачити наперед усі випадки, що можуть виникнути у відносинах між сторонами договору. Але потурбуватися про найбільш поширені проблеми – варто заздалегідь.
Тому радимо у розділі “відповідальність за порушення умов договору” передбачати саме ті штрафи та/або проценти, які реально можна отримати у разі порушення грошових зобовязань. І пам'ятати, що проценти за користування грошовими коштами можуть бути стягнуті лише у разі, якщо вони прямо встановлені договором з визначеним розміром процентів (у відсотках чи з посиланням на ст. 1048 ЦКУ), а також, якщо сторони домовились про відстрочення чи розстрочення оплати. В інших випадках — реальними є шанси лише на інфляційні та 3% річних (за ст. 625 ЦКУ).