Фабула судового акта: Навіть, просте ознайомлення з судовою практикою у подібних справах дає підстави вважати, що в цій справі Верховний Суд сформував певну позицію щодо розгляду подібних господарських спорів, яка відрізняється від раніше висловлених. Наприклад, у постанові від 13 вересня 2017 року у справі №922/660/17 Вищий господарський суд України зазначав, що норми податкового законодавства не є актами цивільного законодавства і, відповідно, не можуть застосовуватись в даному випадку в якості підтвердження або спростування порушення вимог ст. 662 ЦКУ (Обов'язок продавця передати товар покупцеві). «ПДВ не є … доказом понесення позивачем збитків, адже сплачувати податки під час здійснення господарських операцій є прямим обов'язком позивача … податок не може бути збитком, бо може використовуватися у подальшому в якості податкового кредиту», - зазначав Вищий господарський суд України в постанові від 15 листопада 2016 року у справі №916/939/16. Цієї ж теми стосується справа №910/6807/17 (постанова ВГСУ 22 листопада 2017 року).
Але повернемось до нашої справи. Отже, як встановлено в цій справі судами, між комунальним підприємством (позивач) як покупцем та дочірнім підприємством ВАТ як постачальником був укладений договір, за умовами якого відповідач зобов'язався передати, а позивач - прийняти та оплатити бітум та асфальтобетон згідно накладних на умовах, передбачених договором. Відповідно до вказаного договору постачальник зобов'язався передати покупцю разом з товаром сертифікат якості на товар, видаткову накладну та податкову накладну. Протягом лютого - квітня 2016 р. відповідачем на виконання умов договору поставлено позивачу товар, що підтверджується видатковими накладними за цей період. Оплату за поставлений товар, позивач здійснив в повному обсязі.
При цьому відповідач не виконав встановленого ПКУ обов'язку щодо реєстрації податкових накладних, внаслідок чого позивач втратив право на включення 102 899, 46 грн - суми податку на додану вартість до податкового кредиту, що призвело до зайвої сплати позивачем цієї суми до бюджету. Вказані витрати позивач вважає збитками, які виникли з вини відповідача, у зв'язку з чим і звернувся з даним позовом до господарського суду.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовлено повністю, оскільки, як вказав суд, «відсутність складених податкових накладних не позбавляє права платника податку на включення суми податку на додану вартість до податкового кредиту». Посилаючись на ст. 224, 225 ГКУ та ст. 22, 614 ЦКУ суди вказали, що матеріалами справи не підтверджується сам факт понесення позивачем збитків, причинного зв'язку між неотриманою позивачем сумою податкового кредиту та діями відповідача, оскільки позивачем не надано доказів щодо використання ним всіх передбачених податковим законодавством способів для реалізації свого права на віднесення сум податку до податкового кредиту.
Втім, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду встав на бік касатора – комунального підприємства, прийняв нове рішення, яким позов задовольнив, стягнувши з відповідача 102 899,46 грн збитків.
Колегія суддів, зокрема, зазначила, що згідно з п. 201.10 ПКУ на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту. Наведені приписи закону не передбачають можливості включення покупцем товарів/послуг суми ПДВ до податкового кредиту у разі невиконання продавцем обов'язку зі складення та реєстрації податкової накладної. Покупець зазначених товарів/послуг має право додати до податкової декларації скаргу на такого продавця, однак подання такої скарги платником не є підставою для включення ним сум податку до складу податкового кредиту.
Між тим, відповідач встановленого ПКУ обов'язку щодо реєстрації податкових накладних не виконав.
Порушення відповідачем наведених приписів закону позбавили позивача права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 102 899,46 грн., тобто позивач поніс збитки.
Таким чином, у цьому випадку є прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.
Олександр Боков, юридичний інтернет-ресурс «Протокол»