Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Фабула судового акта: Задовольняючи позов Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) до ДПІ про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що податкові повідомлення-рішення позивачем не отримані у зв`язку з їх направленням на фактичну адресу замість юридичної адреси, відомості про яку містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що позбавило права позивача ініціювання оскарження таких рішень контролюючого органу. З огляду на це суди дійшли висновку про неузгодженість податкового боргу, що, в свою чергу, виключає підстави для направлення платнику податків податкової вимоги.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з таким висновком судів попередніх інстанцій погодився, і зазначив, зокрема, наступне.
Аналіз змісту норм ст. 54, 57, 59 ПКУ свідчить про те, що право податкового органу на направлення платнику податків податкової вимоги у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у пп. 54.3.1 – 54.3.6 ПКУ, виникає лише на 11-й день після отримання платником податкового повідомлення-рішення за умови неініціювання процедури оскарження такого рішення контролюючого органу.
Втім, судами попередніх інстанцій було встановлено, що два податкових повідомлення-рішення були направлені на фактичну адресу ТОВ. Проте конверти із вказаними документами не були отримані позивачем, і повернуті до ДПІ у зв`язку із закінченням терміну зберігання. Водночас з матеріалів справи вбачається, що місцезнаходженням (податковою адресою) ТОВ є інша адреса. 160-А , кв. 191.
Отже, зазначені податкові повідомлення-рішення не направлялися ДПІ за юридичною адресою (місцезнаходженням) позивача, що не дає підстав вважати такі документи належним чином врученими у розумінні п. 42.2 ПКУ. Відтак грошові зобов`язання, визначені у вказаних податкових повідомленнях-рішеннях, не набули статусу узгоджених, що, відповідно до п. 59.1 ПКУ, виключає право контролюючого органу надсилати податкову вимогу.