Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
«Вісник. Офіційно про податки»
Постанова ВС від 25.06.2019 р. у справі № 826/6657/18
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що на законодавчому рівні положеннями норм податкового законодавства розрізнені правові поняття щодо арешту майна та арешту коштів, що знаходяться в банківських установах платника податків.
При вирішенні цього питання Верховний Суд виходив з такого.
Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов’язків платника податків, наведене в п. 94.1 ПКУ, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна. Такий арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків. Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.
Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків є універсальними та визначені п. 94.2 ПКУ. Обидва види арешту за загальним правилом застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування — або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).
Із системного тлумачення положень ст. 94 ПКУ судом не встановлено, що адміністративний арешт коштів платника податків є похідним від адміністративного арешту майна, відмінного від коштів, і може бути застосований судом виключно у випадку існування рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків. До того ж ПКУ не визначає послідовності процедур застосування адміністративного арешту майна та адміністративного арешту коштів.
Натомість приписи ст. 94 ПКУ викладаються в єдиному контексті та відповідні правові норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.
З аналізу наведеного правового регулювання Суд дійшов висновку: арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених п. 94.2 ПКУ та не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.
Суд вважає помилковими висновок суду апеляційної інстанції стосовно того, що податковим органом не дотримано положення ст. 94 ПКУ щодо прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків, яке має передувати зверненню до суду.
