Рішення Одеського окружного адмінсуду від 07.10.2019 р.
у справі №420/3783/19
Цей рік відзначився скасуванням драконівських штрафів за доволі незначні порушення. Ми говоримо про дотримання мінімальних гарантій (зокрема, ненарахування індексації, невиплату відрядних тощо) та виплату заробітної плати не у повному обсязі. Адже в окремих випадках за кілька гривень, невиплачених працівникам, нараховувались штрафи на сотні тисяч гривень.
Цей жах для юросіб та ФОП скінчився 14.05.2019 року, коли постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 р. у справі №826/8917/17 було визнано нечинною та скасовано постанову КМУ від 26.04.2017 р. №295 «Про деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Натомість 30.08.2019 р. набрав чинності новий Порядок проведення інспектувань, за яким більшість порушень можна усунути без штрафу, достатньо лише виконати приписи інспекторів. Про це ми писали тут.
Проте і до нового Порядку готуються зміни. Здається, до штрафів ми знову ще повернемось. Натомість навіть за умов чинного Порядку питання щодо застосування штрафів по виїзним та невиїзним інспектуванням органу Держпраці, які проводились до цієї дати, й досі залишається спірним.
Порядок №295 скасований. Чи можуть бути штрафи?
Уявимо собі, що інспекційне відвідування проведене з 19.04.2019 р. по 22.04.2019 р., акт інспекційного відвідування складений 10.05.2019 р.
Надаємо, що 14.05.2019 р набрало законної сили судове рішення, яким був скасований Порядок №295. Попри це 30.05.2019 р. виноситься постанова про застосування штрафних санкцій на суму 166 920 грн за нездійснення оплати у подвійному розмірі праці працівників у надурочний час.
Суд першої інстанції скасував цей штраф, посилаючись при цьому на ст. 58 Конституції України. Далі справа триватиме в апеляційній та касаційній інстанціях. Але ми спробуємо визначитися із майбутнім такого висновку.
Нагадаємо, що статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Всі пам’ятають, що відповідно до приписів пп. 28-29 раніше діючого Порядку №295 у разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.
Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживалися одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Натомість вже новою Постановою №823 ці норми прописані цілком інакше: «У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об`єкта відвідування до відповідальності не вживаються. Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування».
Отже, якщо під час проведення інспекційного заходу інспекторами Держпраці виявлено факти виплати заробітної плати не у повному обсязі або недодержані мінімальні гарантії в оплаті праці (індексація, подвійна оплата за понадурочні тощо), то з прийняттям постанови №823 (чинна з 30.08.2019 р.) відповідні штрафи у разі виконання припису (здійснення всіх виплат у повному обсязі у строки, встановлені у приписі) не застосовуються.
А ось що має відбуватись зі штрафами між 14.05.2019 р. та 30.08.2019 р.? Зокрема, як бути з актами, складеними до 14.05.2019 р, але постанова про накладення штрафу за якими складена після цієї дати?
Акт інспектування є, а право штрафувати – ні!
Суд пішов шляхом застосування норми прямої дії ст. 58 Конституції. Проте не варто поспішати радіти цьому, адже не всі суди підтримають таку позицію.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Положення ч. 1 ст. 58 Конституції про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Водночас у тексті цього ж рішення КСУ каже, що це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті. Не кажучи про те, що кілька суддів Конституційного суду мали іншу позицію. Наша ситуація є цілком нестандартною у застосуванні відповідальності юросіб – з 14.05.2019 р. по 30.08.2019 р. не існувало взагалі жодної норми, яка вказувала на можливість прийняття постанови про застосування штрафу.
Тим більше, враховуючи, що положення, які б звільняли від штрафу виконанням припису за ч. 11 ст. 7 Закону №877, не поширюються на Держпраці, як і право прийняти будь-яку постанову за результатами проведення інспектування.
Отже, маємо ситуацію, коли акт перевірки є, а повноваження застосувати штраф за ст. 265 КЗпП за її результатами на день прийняття такої постанови – відсутні.
Втім є ще один момент – прийняття нового Порядку №823 відбулося не скасуванням попереднього Порядку №295 з прийняттям певного рішення на перехідний період, а прийняттям цілком нової постанови КМУ замість визнаної не чинною судовим рішенням. Законодавець, який проігнорував відсутність повноваження на прийняття постанов за результатами проведених інспектувань на період з 14.05.2019 р. по 30.08.2019 р. фактично переклав відповідні повноваження на суди. Саме останні і мають встановити, чи були повноваження на застосування будь-яких штрафних санкцій до роботодавців у цей період.
Суди же, зі свого боку, при розгляді справ застосовують джерела права, визначені ст. 7 КАС України.
Відповідно до ч. 6 цієї статті у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовуються для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
Відповідно, оскільки на момент прийняття постанови про застосування штрафу за невиплату надурочних у подвійному розмірі (30.05.2019 р.), про що зазначено в акті інспекційного відвідування від 10.05.2019 р., не існувало жодного нормативного акта, яким було передбачено право приймати постанови та застосовувати штрафи за результатами інспектування, суд, на нашу думку, прийняв правильне рішення.
На момент розгляду справи в суді був прийнятий нормативно-правовий акт (Порядок №823), який скасував повноваження органів Держпраці щодо штрафування за такі порушення як недотримання мінімальних гарантій, невиплату зарплат у повному обсязі.
Тому суд керувався тим нормативним актом, який був чинний на момент винесення рішення.
Загалом відсутність повноважень в органів Держпраці на прийняття таких постанов за наведеними в акті порушеннями має справити враження на всі наступні судові інстанції.
І, на нашу думку, Держпраці поки що не рятує й факт існування Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2013 р. №509, який є чинним досі. Він лише передбачає порядок накладення штрафу і не визначає повноважень органів Держпраці на їх застосування.
Щодо інших позицій судів, то у справі №460/1171/19 суд не взяв до уваги ст. 58 Конституції України, адже постанова про застосування штрафу винесена 18.04.2019 р. (тобто до скасування Порядку №295). Аналогічна ситуація й у справі №520/6310/19 – там оскаржувалась постанова від 15.03.2019 р.
Отже, можна стверджувати, що на сьогодні ситуація штрафування підприємств та ФОП після 14.05.2019 р., навіть, за умови складення акта інспектування до скасування Порядку №295, залишається на користь бізнесу. Тобто такі штрафи суди скасовують.Чи залишаться на цій же позиції апеляційна та касаційна інстанція – побачимо. Ми будемо тримати руку на пульсі та стежити за розвитком подій у цій справі.
