Одразу наголосимо, що у податківців особливий погляд на оподаткування цієї операції. Продемонструємо це на практичному прикладі.
Фактичні обставини
Товариство реалізувало у 2017 році 5 легкових автомобілів на користь фізичних осіб. При цьому ТОВ не є автосалоном, а зазначені транспортні засоби обліковувалися на балансі ТОВ, як основні засоби.
Під час планової перевірки інспектори вирішили, що вартість продажу є нижчою за середньоринкову ціну. Тому фізичні особи отримали знижку під час придбання автомобілів. А це, на думку контролерів, є їх додатковим благом. Тобто ТОВ забула нарахувати ПДФО та військовий збір на суму такої знижки.
Доводи контролюючого органу
Фіскальний орган посилається на пп. 173.1 ПКУ: «Дохід від продажу (обміну) легкового автомобіля, мотоцикла, мопеда визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче середньоринкової вартості відповідного транспортного засобу або не нижче його оціночної вартості, визначеної згідно із законом (за вибором платника податку)».
Виходячи з даної норми, фіскали зазначили, що ТОВ повинно було продати фізособам автомобілі (далі – ТЗ) за ціною, не нижчою середньоринкової вартості. Насправді загальна вартість реалізації 5-ти автомобілів становила 244 тис. грн.
При цьому відповідно до пп. 173.1 ПКУ: «Середньоринкова вартість легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів визначається щокварталу центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (для кожної марки, моделі таких транспортних засобів з урахуванням року випуску та пробігу, на підставі аналізу фактичних цін продажу відповідних транспортних засобів), і оприлюднюється на офіційному веб-сайті цього органу в режимі вільного доступу до 10 числа місяця, наступного за звітним кварталом».
Тобто визначати середньоринкову вартість ТЗ має право Мінекономрозвитку. На сайті цього центрального органу виконавчої влади контролери дізналися, що середньоринкова вартість 5-ти проданих автомобілів повинна була становити 2 млн грн (замість 244 тис. грн).
Різниця між фактичною вартістю продажу та середньоринковою, на думку фіскалів, – це знижка, надана Товариством фізособам, яка є їх додатковим благом, тому підлягає оподаткуванню ПДФО та ВЗ. А ТОВ є податковим агентом для таких фізосіб, яке мало сплатити ПДФО та ВЗ до бюджету.
Висновки Верховного Суду
У постанові від 10.12.2019 р. ВС навів наступні аргументи щодо протиправності податкових повідомлень-рішень.
По-перше, з акта перевірки неможливо встановити, як саме та з використанням яких даних контролери здійснювали розрахунок середньоринкової вартості спірних легкових автомобілів. Там міститься лише кінцевий результат розрахунку за відсутності детальних обчислень та вказівки на використані під час розрахунку числові показники.
По-друге, в справі відсутні докази того, що здійснюючи розрахунок середньоринкової вартості, податковий орган враховував пробіг та строк експлуатації автомобілів.
По-третє, автомобілі реалізовані в лютому та листопаді 2017 року, а витяги з сайту Мінекономрозвитку, на які посилається контролюючий орган, датовані взагалі травнем 2018 року. При цьому середньоринкова вартість ТЗ розраховується Мінекономрозвитку щокварталу.
Отже, фіскальним органом не надано жодних доказів на підтвердження визначення актуальних цін на відповідні транспортні засоби станом на дату їх продажу Товариством фізичним особам.
По-четверте, оскільки обов’язок щодо визначення середньоринкової вартості ТЗ покладено саме на Мінекономрозвитку, така інформація має бути отримана саме від цього органу. Проте контролери не довели, що середньоринкова вартість 5-ти проданих автомобілів у розмірі 2 млн грн була отримана саме від Мінекономрозвитку.
Так, у відповідь на лист фіскального органу Мінекономрозвитку повідомило, що не розраховувала у 2017 році середньоринкову вартість 3 із 5 реалізованих автомобілів.
Враховуючи такі аргументи, всі три судові інстанції прийняли рішення на користь Товариства та скасували податкові повідомлення-рішення.
Аналіз висновків судів
Однозначно добре, що судді настільки детально вивчають фактичні обставини справи та скрупульозно досліджують доказову базу. А самі судові рішення, прийняті на користь платника податку, однозначно, викликають підтримку.
Проте, на жаль, у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 р. не вистачає правової оцінки правомірності та допустимості посилання контролюючого органу на п. 173.1 ПКУ в ситуації, коли продавцем автомобілів є юридична особа, а фізособи є покупцями ТЗ, а не особами, які отримують оподаткований дохід.
Ще більше розчаровують висновки суду першої інстанції в даній справі, який відхилив доводи Товариства про те, що пп. 173.1 ПКУ взагалі не діє, якщо юрособа реалізовує автомобіль фізичній особі.
Відповідно до пп. 173.1 ПКУ: «Дохід від продажу легкового автомобіля визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче середньоринкової вартості відповідного транспортного засобу або не нижче його оціночної вартості, визначеної згідно із законом (за вибором платника податку)».
Розділ IV ПКУ, в якому розміщений п. 173.1, називається «Податок на доходи фізичних осіб».
Якщо в п. 173.1 ПКУ вказано про дохід від продажу ТЗ, то мається на увазі дохід фізичної особи, яка продала легковий автомобіль. І лише, якщо фізособа продає свій ТЗ, дохід саме такої фізособи не повинен бути нижче середньоринкової вартості проданого такою фізособою автомобіля.
Дана норма не повинна розповсюджуватися на випадки, коли фізособа купує ТЗ, тобто коли дохід від продажу ТЗ отримує юридична особа-продавець.
Натомість суд першої інстанції зазначає: «безпідставними є твердження позивача й про те, що норми статті 173 Податкового кодексу України застосовуються виключно до фізичних осіб…».
Про хибність такого висновку свідчить постанова Верховного Суду від 09.07.2019 р.: «Відповідачем неправомірно застосовано положення пункту 173.1 статті 173 Податкового кодексу України щодо визначення середньоринкової вартості автомобіля до правовідносин по продажу автомобіля продавцем - юридичною особою, так як дана стаття регулює питання визначення доходу від продажу рухомого майна платником податків - продавцем фізичною особою. В даному випадку фізична особа покупець несе витрати, а не отримує дохід».
Крім того, Верховний Суд правильно відмітив, що в самому Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів чітко зазначено, навіщо він створений: «Цей Порядок встановлює механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів (далі - транспортні засоби) з метою визначення доходу від їх продажу (обміну) для цілей обкладення податком на доходи фізичних осіб».
Тому цей Порядок підлягає застосуванню продавцями фізичними особами, а не юридичними.
Отже, аналіз податкового законодавства доводить, що юридична особа є податковим агентом у разі виплати фізичній особі доходу (у грошовій або не грошовій формі), а у разі продажу юридичною особою власного транспортного засобу таке товариство не є податковим агентом.