Фабула судового акту: Суди розглядали цю справу неодноразово. Питання, яке, зокрема, досліджувалося – чи був позивачем пропущений строк позовної давності.
Так, листопаді 2014 року позивач (банк) звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що у серпні 2008 року був укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит на поточні потреби.
Станом на жовтень 2014 року розмір у відповідача утворилася заборгованість кредитним договором.
У січні 2012 року позивач здійснив зарахування страхового відшкодування у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду за захистом порушеного права, із заявою про застосування якого звернувся відповідач, оскільки позичальник припинив погашення заборговності за кредитним договором 19 травня 2009 року, тоді як з позовом до суду про стягнення заборгованості кредитор звернувся у листопаді 2014 року, і не довів факт переривання позовної давності, вчиненням позичальником дій, передбачених ст. 264 ЦКУ.
Позиція ВС: Скасовуючи ухвалені у справі судові рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд України вказав на те, що суди на порушення норм процесуального права неповно встановили фактичні обставини справи, необхідні для правильного застосування ст. 254, 257, 261, 267 ЦКУ, ураховуючи, що умовами кредитного договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку.
У справі, що переглядається судами установлено, що згідно з умовами кредитного договору відповідач зобов'язаний здійснювати повернення кредиту щомісячними платежами у розмірі та у строки, визначені договором, та щомісячно не пізніше 10-го числа місця наступного за звітним сплачувати проценти за користування кредитом, нарахування яких здійснюється в останній робочий день поточного місяця за період з першого календарного дня поточного місяця по останній календарний день поточного місця (за методом факт/360, відповідно до постанови Правління НБУ від 18.06.2003 р. №255).
Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦКУ перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦКУ перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку Згідно ч. 3 ст. 264 ЦКУ після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.
При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
