Коментар до Постанови КЦС ВС від 09.08.2023 у справі №755/16831/19
Допомога грошима на практиці відбувається часто. Проте щоб отримувач коштів не платив з них ПДФО та ВЗ і повернув цю допомогу, треба довести, що це саме поворотні кошти. І найкращий доказ – це наявність письмового договору позики, оформленням якого сторони часто нехтують. У договорі можна назвати такі кошти і поворотною фіндопомогою, проте це не юридичний, а податковий термін. З точки зору ЦКУ такі відносини розглядатимуться саме як відносини грошової позики (якщо є договір, у якому зазначено обов’язок ці кошти повернути у визначений строк).
Візьмемо для прикладу свіжий випадок із судової практики.
Між ТОВ та фізособою було досягнуто згоди про надання поворотної фінансової допомоги, без підписання письмового договору, але із перерахуванням коштів на картковий рахунок фізособи в банку.
Зауважимо, що у призначенні платежів у кожному платіжному дорученні було зазначено: «Надання зворотної безвідсоткової фін. допомоги згідно з дог. від 25.05.2017 №25/05-С картк. Рах. _______, П.І.Б., РНОКПП, без ПДВ».
У подальшому протягом кількох місяців ТОВ було перераховано фізособі на банківський рахунок кошти на загальну суму 2 500 000 грн (за платіжними дорученнями, в середньому по 30 – 100 тис. грн).
Водночас коли мають бути повернуті ці кошти, визначено не було. Тому ТОВ надіслало фізособі вимогу, в якій вимагало у 30-денний строк з моменту отримання вимоги повернути борг в розмірі 2 500 000 грн. Цю вимогу фізособа не виконала, борг не повернула, що змусило ТОВ звернутися до суду з позовом про стягнення боргу.
Чи визнали суди факт надання саме поворотних коштів?
Щодо цієї справи судами попередніх інстанцій був встановлений, підтверджений та не оспорюваний сторонами спору той факт, що фізособа-боржник отримала від ТОВ на свій картковий рахунок 2 500 000 грн.
Незважаючи на зауваження фізособи-боржника щодо відсутності договору позики (а отже, і обов’язку їх повернути), цей факт такими судами не був прийнятий, оскільки ТОВ було надано платіжні документи, які підтверджують передачу (перерахування ТОВ, отримання фізособою) коштів із зазначенням призначення платежу – зворотна безвідсоткова фінансова допомога. Такі документи, на думку судів, були підтвердженням укладення договору позики.
А самого договору (незважаючи на те, що в платіжних документах про нього згадувалося) надано не було. Бо він так і не був оформлений у вигляді окремого письмового документа.
Проте ця обставина, на думку судів попередніх інстанцій, не є підставою для встановлення факту відсутності договірних зобов’язань між сторонами. Адже наявність договірних зобов’язань підтверджується платіжними дорученнями, що не суперечить вимогам законодавства. Вказані платіжні документи доводять істотні умови: перерахування коштів частинами, загальна сума, обов’язок повернути суму позики.
Таку істотну умову, як визначення сторонами строку повернення позики, не було дотримано. Однак суди вирішили, що це не є порушенням, законодавством встановлено в такому випадку право надіслання вимоги боржнику щодо повернення боргу протягом тридцяти днів, що і було зроблено ТОВ.
Апеляційна інстанція цілком підтримала висновки суду першої інстанції та додатково наголосила, що доводи фізособи-боржника про те, що жодних угод/договорів/розписок та інших документів з ТОВ укладено/узгоджено не було і таких доказів ТОВ не надано, були відхилені, оскільки судами достеменно було встановлено факт надання коштів поворотної фінансової допомоги - призначення цих коштів відображають їх поворотність, а саме: у платіжних дорученнях прямо зазначено «зворотна безвідсоткова фінансова допомога».
Здавалося, що фізособа суд програла і має повернути отримані кошти. Але ВС вирішив інакше!
Чи може інший документ замінити договір?
Нагадаємо, що Верховним Судом свого часу було сформовано чіткий висновок: досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу та незалежно від найменування документа і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (постанови ВСУ від 11.11.2015 у справі №6-1967цс15, від 18.09.2013 у справі №6-63цс13).
Тобто суди повинні дотримуватися сталого принципу – пріоритету змісту документа над його назвою. Якщо в документі є всі обов’язкові реквізити договору, то він, незважаючи на назву, вважається варіантом укладеного договору (крім випадків, коли для набрання договором чинності потрібні додаткові дії – засвідчення у нотаріуса, державна реєстрація тощо).
Але, як випливає з висновків ВС, у постанові від 06.02.2018 у справі №К/9901/1421/17 без наявності письмового договору неможливо визначити його істотні умови (обов’язкові умови). Тобто якщо в запропонованому на заміну документі немає якихось обов’язкових реквізитів договору, він його не замінить.
Ось і в коментованій справі вийшло так само. Надані платіжні документи про перерахування коштів на рахунок фізособи вказують на факт платежів, проте з них неможливо встановити:
- чи досягнуті в повній мірі домовленості щодо умов отримання фізособою саме такої суми коштів, як 2,5 млн грн, а також зобов’язань з їх повернення,
- чи готувався для укладання письмовий договір, і якщо його було передано на підпис фізособі-боржнику, проте вона його не підписала, чи прийняла вона викладені в ньому умови?
ВС: письмова форма договору позики є обов’язковою!
Ключове питання, на яке має відповісти ВС у коментованій нами справі, це: чи може укладення договору позики грошей між юрособою (позикодавцем) та фізособою (позикоотримувачем) підтверджуватися тільки вказівкою призначення платежу при перерахунку коштів на картку?
ВС наголосив, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦКУ).
Водночас правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими сторони обмінялися або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом (ч. 1 ст. 207 ЦКУ).
Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину.
Реальним (від латинського res – річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів:
а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору;
б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
У постанові Верховного Суду України від 24.02.2016 у справі №6-50цс16 зроблено висновок, що «договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦКУ). Ця особливість реальних договорів зазначена в ч. 2 ст. 640 ЦКУ, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику».
Обміркувавши викладене, ВС зауважує, що:
- за своєю юридичною сутністю договір позики грошових коштів є реальним договором;
- законодавець імперативно визначив необхідність вчинення в письмовій формі договору позики грошових коштів у разі, якщо позикодавцем є юридична особа;
- розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми. Розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики;
- вказівка призначення платежу при перерахунку коштів на картку, з урахуванням принципу розумності, не бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти. Справді, в певних випадках у приватному праві призначення платежу може мати значення, наприклад при визначенні того, яке грошове зобов’язання погашається, але не для підтвердження укладення певного договору.
ВС наголосив, що, справді, у коментованій нами справі у формі єдиного письмового документа договір сторонами не укладався. Фізособа заперечила факт існування домовленості про передачу вказаних коштів в борг за договором позики, проте не заперечувала факту надходження коштів на її рахунок, отримання нею цих коштів та їх використання.
Суди не звернули увагу, що за своєю юридичною сутністю договір позики коштів є реальним договором, і вказівка при перерахунку коштів на картку у призначенні платежу на відносини позики (фіндопомоги) не буде кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей у позику та умови такої позики.
Таким чином, ВС пристав на бік фізособи та відмовив ТОВ у стягненні суми боргу.
Висновки
Ми у своїх коментарях неодноразово наголошували на тому, що навіть незважаючи на абсолютно довірчі відносини між позикодавцем та позичальником, не варто розраховувати на банківські документи та ігнорувати оформлення письмових договорів. Тобто довіра довірою, але все, про що ви домовилися, краще і безпечніше викласти на папері.
Наразі ВС чітко наголосив, що в силу прямої норми закону юрособа має завжди пам’ятати: договір позики, коли позикодавцем є юридична особа, укладається у письмовій формі – незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦКУ). І факт обліку наданої позики (фіндопомоги) у податковому та бухгалтерському обліку не врятує – облік фіндопомоги здіснюється на власний розсуд юрособи та не впливає на обов’язки отримувача коштів.
