Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Питання нікчемності правочинів та їх наслідків останнім часом посідає чи не найперше місце у рейтингу новин та статей. І деякою мірою це підтримується податковими органами, які не полишають спроби застосувати наслідки нікчемності правочинів, визнаних такими актом перевірки. Проте тепер уже через суд та шляхом стягнення з госпсуб’єктів доходу за нікчемними правочинами в бюджет держави.
Одна з таких справ потрапила до Верховного суду України, висновки якого доволі невтішні...
Сам спір полягав у намаганні податкового органу стягнути суми в бюджет з підприємств, оскільки нікчемність правочинів підтверджувалася вироком суду. Згідно з вироком, засновників та керівників двох підприємств-контрагентів було визнано винними у вчиненні злочинів за ст. 205 «Фіктивне підприємництво», ст. 366 «Службове підроблення» ККУ.
Вирок суду: фактично товари на підставі підписаних керівниками документів не придбавалися та на адресу інших госпсуб'єктів не постачалися. В результаті незаконно сформовано, зокрема, податковий кредит, що завдало великої матеріальної шкоди державі. Крім того, встановлено факт передачі реєстраційних документів та печатки невстановленій досудовим слідством особі. Це дало їй можливість укладати фіктивні договори та складати первинні документи, на підставі яких товари не придбавалися і не реалізовувалися, послуги не надавалися та не отримувалися. Все це також призвело до незаконного формування ПК, а отже, до великої матеріальної шкоди державі.
Проте цікавим є інше. Згідно зі ст. 250 ГКУ адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до госпсуб'єкта протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через 1 рік з дня порушення цим суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення госпдіяльності, крім випадків, передбачених законом.
Оскільки носієм інформації про виявлені порушення визнається саме акт перевірки, то шестимісячний строк для звернення до суду за стягненням в дохід держави слід відраховувати саме з моменту оформлення акта перевірки в порядку, встановленому ст. 86 ПКУ, але не пізніше одного року з моменту вчинення (виконання) госпзобов’язання.
І тут ВСУ звертає увагу, що лише з 01.01.2011 р. нікчемні правочини стали оспорюваними, тобто потребують відповідного рішення суду про їх недійсність. До правопорушень, вчинених до 01.01.2011 року, має застосовуватися той закон, під час дії якого вони здійснені. Тобто судом фактично визнано за податковими органами право на звернення до суду за наслідками нікчемного правочину, вчиненого до 01.01.2011 року, за правилами, встановленими у цей період (з урахуванням строків за ст. 250 ГКУ).
До речі, цей висновок може бути дуже невтішним для тих підприємств, які практикують сплату визначених податковим органом грошових зобов’язань за винесеними податковими повідомленнями-рішеннями. І якщо податковий орган вже звернувся до суду з позовом про стягнення в дохід держави одержаного за правочинами, вчиненими у період до 01.01.2011 року, то деяким госпсуб’єктам доведеться поповнити держбюджет (Постанова ВСУ від 15.10.2013 р., справа №21-281а13).
