Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються за однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування: або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).
ВАСУ доходить висновку, що норми статті 94 ПКУ регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від предмета такого арешту.
Постає запитання: яким чином податковий орган має визначити, який вид арешту застосовувати та чим при цьому керуватися — нормами ст. 94 чи пп. 20.1.17 ПКУ?
Той платник податків, який хоча б раз мав справу з адмінарештом у суді, добре знає, що податкові органи при виборі виду арешту застосовують норми ст. 94 ПКУ на власний розсуд. Тобто, незалежно від того, має платник податків майно чи не має, скажімо у ситуації недопуску посадових осіб до перевірки, ДПІ звертається до суду з позовом про застосування адмінарешту коштів на рахунках. У разі наявності податкового боргу податкові органи за наявності податкової застави також звертаються до суду з позовами про застосування адмінарешту коштів. Причому незважаючи на те, що у податкову заставу не може попадати майно на суму, більшу ніж сума податкового боргу, позов про застосування адмінарешту не уточнює суми, на які може бути накладено адмінарешт. Як правило, йдеться про всі поточні рахунки платника податків.
Крім цього, ВАСУ роз'яснив окремі важливі моменти застосування адмінарешту коштів та майна, а саме:
1) адмінарешт майна має бути підтверджений судом протягом 96 годин з моменту прийняття рішення керівником ДПС про накладення такого арешту на майно.
Наявність майна у податковій заставі також може зумовити звернення податкового органу до суду за арештом коштів на рахунках — такий позов не може бути поданий раніше закінчення 60-го календарного дня з моменту надсилання платнику податків податкової вимоги.
Відсутність у платника податків майна, яке може бути використане для погашення податкового боргу, є беззаперечною умовою застосування арешту коштів на рахунку платника податків. Щоправда, відповідна обставина має бути підтверджена під час судового розгляду — йдеться про підтвердження відсутності відповідного майна, але не взагалі, а саме на момент, коли у податкового органу виникає право на стягнення податкового боргу.
2) адмінарешт коштів на рахунках платника податків застосовується не інакше як за рішенням суду. Жодного рішення податковий орган у такому разі не приймає.
Тут слід врахувати і те, що, по-перше, позови органу ДПС про адмінарешт коштів на рахунках розглядаються у загальному порядку позовного провадження. Тож адмінарешту не застосовується раніше прийняття відповідного рішення апеляційним адміністративним судом. По-друге, що не менш важливе, адмінарешт коштів на рахунках, за висновком ВАСУ, може здійснюватися і шляхом зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків в особливому порядку, встановленому ст. 183-3 КАС України. Причому ВАСУ доходить висновку про тотожність зазначених понять «арешт коштів» та «зупинення видаткових операцій» з метою регулювання податкових правовідносин.
3) адмінарешт коштів стосується не всіх коштів на всіх рахунках та інших цінностей у банках, а лише конкретної суми та конкретного рахунка. Але тут постає низка запитань, зокрема: яким чином податковий орган має визначити, на який рахунок накладати адмінарешт, за наявності кількох рахунків?
І найцікавіше питання — для чого звертатися до суду за скасуванням адмінарешту, якщо арешт стосується певної суми, а решта коштів — у вільному розпорядженні платника податків?
І останнє. За логікою цього Листа, на нашу думку, арешт коштів на рахунках не може застосовуватися (лише — адмінарешт майна), зокрема у випадках коли:
• платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу ДПС;
• немає дозволів (ліцензій) на здійснення господарської діяльності, торгових патентів, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством;
• немає реєстрації особи як платника податків в органі ДПС, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу.