Вже майже три роки ми користуємося чинним Податковим кодексом України, проте застосування податковими органами навіть тих норм, які дотепер не зазнали змін, все ще може здивувати...
Наведемо норму п. 119.2 ПКУ: «Неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень».
Ситуація: підприємство подало уточнюючі розрахунки до раніше поданої податкової звітності за формою №1-ДФ. Цими уточнюючими розрахунками здійснено такі уточнення:
1) код ознаки доходу (оподатковувана матеріальна допомога);
2) зазначено не відображену раніше у звітності видану безвідсоткову позику працівникові (яка не оподатковується) та відкориговано неправильно зазначену суму виплати доходу фізичній особі;
3) зазначено не відображену раніше суму відшкодування частини вартості дитячої путівки ФСС з ТВП працівникові.
Виникає запитання: чи мала право податкова застосувати відповідальність за п. 119.2 ПКУ, якщо платник податків подав УР з виправленими показниками?
За логікою податкового органу, у цій ситуації самовизнання платником податків помилки автоматично тягне за собою відповідальність. Тож так і хочеться запропонувати платникам податків скористатися ст. 63 Конституції України та не свідчити проти себе!
Але не будемо квапитися з висновками, адже така позиція податкового органу не має права на існування, що і підтверджено судовим рішенням. Не вперше ми стикаємося з тим, що автори ПКУ під час його написання допустили безліч помилок, які тепер належить виправляти саме судам.
Справді, сам інститут подання уточнюючих розрахунків більше прив'язаний до недоплати податкового зобов'язання. Принаймні, ст. 50 ПКУ виписано так, що внесення змін до податкової звітності пов'язано лише із фактом заниження податкового зобов'язання минулих періодів.
Водночас п. 50.3 ст. 50 ПКУ дещо уточнює таке розширене тлумачення підстав для подання УР: якщо УР подається за період, що перевірявся, то податковий орган має право на позапланову перевірку.
Ще одне. У ст. 120 ПКУ зазначено, що самостійне донарахування штрафів щодо кожного факту недоплати звільняє від інших штрафів.
Тому, повертаючись до нашого питання, перед тим як звернути увагу на відповідальність за п. 119.2 ПКУ, тобто перед застосуванням штрафу за подання податкової звітності не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками, варто все ж таки визначитись — чи такі недоліки виявлено податковим органом під час перевірки, чи самостійно платником податків.
Наприклад, у нашій ситуації після подання УР податковий орган здійснив камеральну перевірку звітності за ф. №1-ДФ, і, як не дивно, факти подання податкової звітності не у повному обсязі, з недостовірними відомостями та з помилками було підтверджено.
Але ж такі показники було самостійно виправлено платником податків.
Тож про яку відповідальність можна говорити?
Наскільки можна судити зі змісту самого рішення, податковий орган, очевидно, намагався пояснити свою позицію метою камеральної перевірки Ї виявлення допущених платником у поданій звітності арифметичних та/або методологічних помилок, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов’язання.
Але сам акт перевірки не виявив ні заниження, ні завищення ПЗ з ПДФО.
Тому суд визнав застосовані санкції у розмірі 510 грн незаконними (Київський апеляційний адміністративний суд, ухвала від 21.05.2013 р. Справа №826/479/13-а).
