Листом від 27.09.2013 р. №12060/6/99-99-22-01-03-15/1182 Міндоходів звертає увагу на відповідальність за здійснення стихійної торгівлі ― торгівлі фізособами без відповідних дозвільних документів про якість та безпеку реалізованих ними товарів та у невстановлених місцях з рук, з землі, без дозволу райдержадміністрації на розміщення об'єкту торгівлі.
Проте термін «стихійна торгівля», наведений у цьому листі, викликає чимало запитань.
По-перше, він не визначений жодним нормативним актом України. Хоча статтею 160 КУпАП встановлено адмінвідповідальність за торгівлю у невстановлених місцях, а саме: в містах з рук на вулицях, площах, у дворах, під'їздах, скверах та в інших невстановлених місцях.
По-друге, йдеться про торгівлю у невстановлених місцях без дозволу райдержадміністрації на розміщення об'єкта торгівлі. Зауважимо, що Держпідприємництво неодноразово у своїх листах згадувало, що необхідність одержання документів дозвільного характеру та їх види встановлюються тільки законами. Однак з набранням чинності 05.10.2006 р. ч. 1 ст. 4 Закону про дозвільну систему, правових підстав на оформлення та видачу дозволу на розміщення об'єкта торгівлі та сфери послуг немає, оскільки необхідність одержання такого документа не передбачена жодним Законом України. Звісно, ми наразі можемо говорити про МАФи, але питання їх розміщення — це повноваження сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів, а не райдержадміністрацій.
По-третє, Міндоходів каже про стихійну торгівлю як про торгівлю без відповідних дозвільних документів про якість та безпеку реалізованих ними товарів. При цьому не зазначає, якому саме держоргану належать такі повноваження. Наприклад, обов’язок з перевірки безпечності харчових продуктів на ринках (йдеться про допуск до продажу на ринку лише доброякісної продукції тваринного і рослинного походження) належить лікарям ветеринарно-санітарної медицини. Якщо ж йдеться про територію за межами ринків та влаштованих МАФів, то це повноваження міліції.
Не можна, звісно, виключати скарги у порядку Закону про захист споживачів. Але оскільки йдеться про торгівлю з рук саме фізособами, то скаржитись на невідому особу буде доволі складно.
Висновок: чинне законодавство юридично не готове боротися зі стихійною торгівлею, адже відповідного контролю за цією діяльністю не встановлено. Фактично боротися з цим можуть лише посадові особи органів внутрішніх справ та посадові особи, уповноважені на те виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад шляхом складання адмінпротоколів з наступною передачею справ до судів.
Водночас Міндоходів у листі каже й про можливість проведення планових або позапланових, виїзних або невиїзних та фактичних перевірок у порядку, встановленому ПКУ. Це дуже дивно. Адже якщо звернутися до стихійної торгівлі фізособами, то незрозуміло, яким чином норми ПКУ у частині проведення перевірок госпсуб'єктів співвідносяться з можливістю проведення перевірок органами Міндоходів фізосіб, що здійснюють стихійну торгівлю за наведеною термінологією. Тож наскільки такі перевірки можливо практично реалізувати, визначитися нескладно.
Цілком зрозуміло, що ця тема є дуже болючою. Адже стихійна торгівля фізосіб створює як недобросовісну конкуренцію, так і призводить до несплати податків (вже не кажучи про питання застосування РРО, від якого суб’єкти стихійної торгівлі не звільнені). Проте на сьогодні стихійна торгівля фактично не керується чинним законодавством та немає чітких повноважень хоча б одного державного органу щодо врегулювання питань, пов'язаних з нею.