Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Саме так вважає Верховний суд України, акцентуючи особливу увагу на даті — 1 січня 2004 року.
Річ у тім, що до цієї дати Сімейним кодексом не передбачалося можливості визнання факту спільного проживання у цивільному шлюбі як підстави для визнання придбаного майна спільною сумісною власністю без визначення ступеня участі кожного працею й коштами в його придбанні. А вже з 01.01.2004 року проживання однією сім'єю (у цивільному шлюбі) має наслідком виникнення режиму спільної сумісної власності на майно, набуте ними за час спільного проживання (якщо подружжя не домовилися про інше письмовим договором).
На основі цього ВСУ вважає, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо:
1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім’ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету);
2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Отже, факт перебування у фактичних (цивільних) шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Тому особи, які й досі проживають у цивільному шлюбі та придбавають майно, що в майбутньому може стати предметом спору (поділу) в суді, повинні бути готовими до доведення як факту спільного проживання, так і обставин, що підтверджують придбання спірного майна внаслідок спільної праці до 1 січня 2004 року (Постанова ВСУ від 25.12.2013 р. №6-135цс13).
