Що таке розрахункова операція за Законом про РРО?
Часто говорять, що податківці прирівнюють деякі безготівкові платежі до готівкових та вимагають реєструвати такі безготівкові надходження через РРО. Насправді це не так. Бо, по-перше, це роблять не податківці, а Закон про РРО. А по-друге, під безготівкові операції, які вимагають застосування РРО, потрапляють не будь-які безготівкові платежі.
Поняття розрахункової операції (далі – РО) визначене у ст. 2 Закону про РРО. Це «приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця».
Отже, до розрахункових операцій належать:
1) готівкові РО – це:
- приймання готівки від покупця за товар чи послугу. Готівка – це грошові знаки національної валюти України – банкноти і монети, у тому числі розмінні, обігові, пам’ятні монети, які є платіжними засобами (див. п. 3 Положення №148 та ст. 3 Закону №2346);
- видача готівки покупцю за повернутий товар, ненадану послугу;
2) безготівкові РО – це:
- приймання від покупців платіжних карток, платіжних чеків, жетонів;
- оформлення розрахункового документа щодо перерахування безготівкових коштів у банк покупця (безготівкове повернення коштів покупцю «на картку» – а саме «повернення коштів у банк покупця», який, своєю чергою, поверне ці кошти на рахунок, до якого було емітовано цю картку).
При безготівкових РО розрахунок проводиться без застосування готівки (банкнот та монет), тобто це приймання платіжних карток, платіжних чеків, жетонів (за визначенням розрахункової операції у Законі про РРО). Платіжні чеки та жетони ми тут розглядати не будемо, а зосередимося на платіжних картках, які продавець приймає від покупця з метою оплати товарів/послуг.
Що таке платіжна картка і як вона працює?
Застосування платіжних карток в Україні регулюється Законом №2346 (зокрема, ст. 14 цього закону) та Положенням №705. У термінах Закону №2346 класична пластикова платіжна картка належить до електронних платіжних засобів (далі – ЕПЗ).
За визначенням платіжна картка – це електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором (п. 1.27 ст. 1 Закону №2346).
До речі, електронні платіжні засоби можуть існувати не тільки у вигляді пластикових карток, але й мати нематеріальну форму у вигляді інформації, яка зберігається в пам’яті електронного пристрою (так звані електронні платіжні картки, які не мають фізичного втілення). Дивіться п. 14.1 Закону №2346 та п. 13 розділу ІІ Положення №705, де написано, що електронний платіжний засіб може існувати в будь-якій формі, на будь-якому носії, що дає змогу зберігати інформацію, необхідну для ініціювання електронного переказу.
Електронний платіжний засіб визначений як платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ (п. 1.14 ст. 1 Закону №2346). Тобто сам по собі ЕПЗ нічого не вартий без платіжного пристрою, який є технічним посередником між ЕПЗ та рахунком, до якого він емітований.
Платіжний пристрій – це технічний пристрій (банківський автомат, платіжний термінал, програмно-технічний комплекс самообслуговування тощо), який дає змогу користувачеві здійснити операції з ініціювання переказу коштів, а також виконати інші операції згідно з функціональними можливостями цього пристрою (п. 1.32-2 ст. 1 Закону №2346, пп. 4 п. 21.1 ст. 21 Закону №2346).
Узагальнимо все вищесказане на схемі та покажемо, як все це працює.
Схема взаємодії платіжної картки, платіжного пристрою та банку-емітента картки
Дуже схематично цей процес можна описати так: платіжна картка виконує роль такого собі ключа до рахунку, до якого вона емітована. Платіжний пристрій зчитує цей ключ і за посередництва банку-екваєра звертається до банку, у якому знаходиться скринька (рахунок), до якого цей ключ підходить (до банку-емітента). Банк-емітент отримує команди платіжного пристрою та списує кошти з рахунку картки на рахунок продавця, якому держатель картки здійснює платіж. На практиці все набагато складніше, але для розуміння суті нам достатньо і такої схеми.
Звертаємо увагу, що картка – це не рахунок, тому неправильно говорити «перерахувати на картку або з картки». Переказ коштів завжди здійснюється з рахунку, до якого емітовано картку, а картка лише дає змогу ініціювати такий переказ та дає інформацію про те, з якого саме рахунку слід списати кошти або на який зарахувати. Більше того, до одного рахунку можуть відкриватися декілька ЕПЗ, а один ЕПЗ може давати доступ до декількох рахунків (пункти 4 та 5 розділу III Положення №705).
Що таке еквайринг і як він працює?
Існує багато операцій, які здійснюються з різноманітними ЕПЗ за допомогою різноманітних платіжних пристроїв, але ми зосередимося лише на таких:
- ініціювання переказу коштів, що належать держателю пластикової платіжної картки за допомогою платіжного пристрою – POS-терміналу. Простими словами – це розрахунок пластиковою карткою за допомогою POS-терміналу у місці продажу товарів/послуг;
- ініціювання переказу коштів, що належать держателю пластикової або електронної платіжної картки за допомогою платіжного застосунку на сайті продавця товарів/послуг.
Платіжний застосунок – це програмне забезпечення, встановлене в технічному/мобільному пристрої, яке дає змогу держателю ініціювати платіжні або інші операції з використанням електронного платіжного засобу (пп. 12 п. 4 розділу І Положення №705). Тобто платіжний застосунок – це такий собі «програмний POS-термінал», який часто можна бачити на сторінках інтернет-магазинів товарів та послуг. Приклади платіжних застосунків – це LiqPay, ОщадPAY, Platon, Fondy, iPay.ua та інші.
Приймати платіжні картки до сплати за товари/послуги продавець може тільки після укладання договору еквайрингу з банком, адже тільки такий договір надає право продавцю (у договорі еквайрингу він називається торговцем) приймати картки до оплати (п. 3 розділу V Положення №705). Найпоширеніші два види еквайрингу – «звичайний» еквайринг, коли використовується POS-термінал у точці проведення розрахунків, та інтернет-еквайринг, коли використовується платіжний застосунок на сайті продавця, яким покупці можуть скористатися через Інтернет.
Торговець може укладати з банком договір еквайрингу в паперовому або в електронному вигляді. При цьому в останньому випадку не потрібний візит до банку. Головне те, що продавцю-торговцю потрібно чітко усвідомлювати, що він не зможе підключити POS-термінал або платіжний застосунок без власної ініціативи щодо укладення договору еквайрингу з банком. Тобто самі собою еквайрингові платежі на рахунок продавця не надійдуть (про це ми ще згадаємо далі). Спочатку слід звернутися до банку за укладенням договору еквайрингу, і лише потім починається приймання платіжних карток через POS-термінал або платіжний застосунок.
Порядок здійснення еквайрингу з використанням ЕПЗ (визначення терміну еквайрингу див. у п. 1.9 ст. 1 Закону №2346) регламентовано розділом V Положення №705.
Отже, POS-термінал дозволяє приймати оплату від покупців за місцем продажу товарів/послуг не готівкою, а платіжними картками, якими ініціюється переказ коштів з рахунку покупця на рахунок торговця за посередництвом банка-екваєра. У випадку застосування POS-терміналу вже не виникає жодних сумнівів щодо того, що це розрахункова операція. Покупець – ось він, на місці розрахунків, розрахунок з ним проходить негайно в реальному часі, приймання карток здійснюється працівником – оператором POS-терміналу, тобто все як при розрахунку готівкою, але замість банкнот і монет є платіжна картка в тандемі з POS-терміналом.
Якщо оплата картками приймається дистанційно через Інтернет платіжним застосунком, без контакту з покупцем і без роботи оператора, то ця операція вже більше схожа на роботу класичного банківського рахунка, на який можуть приходити вхідні платежі у будь-яку годину доби без контролю з боку торговця.
Через це у торговців виникають труднощі з ідентифікацією таких платежів з метою застосування РРО. Чи потрібно їх реєструвати через РРО? Щоб відповісти на це питання, потрібно знати принцип роботи еквайрингу.
Еквайринг здійснюється уповноваженим банком-еквайром, який надає торговцю платіжні термінали (POS-термінали для традиційного торговельного еквайрингу, mPOS-терміналів в разі мобільного еквайрингу), а також надає програмне забезпечення для інтернет-еквайрингу – платіжний застосунок, який забезпечує доступ до платіжних карт через Інтернет з використанням спеціально розробленого веб-інтерфейсу, що дозволяє провести розрахунки в інтернет-магазинах за товари чи послуги.
Загальний принцип роботи еквайрингу є таким:
- Щоб почати оплату на точці продажу товарів/послуг, покупець надає продавцю платіжну картку, а продавець проводить її через POS-термінал, іноді при цьому вимагається введення ПІН. У разі оплати карткою на сайті через інтернет покупець самостійно користується платіжним застосунком, що працює на цьому сайті, вводячи необхідну інформацію (як правило, це номер картки, термін її дії та CVV-код). В обох випадках платіжний пристрій також повинен отримати інформацію про суму, яка підлягає оплаті.
- POS-термінал або платіжний застосунок використовують отриману інформацію і надсилають команду у банк-емітент картки про те, щоб банк-емітент списав з рахунку покупця ту суму, яка підлягає оплаті.
- Банк-емітент картки здійснює переказ коштів з рахунку держателя картки на спеціальний рахунок банку-екваєра.
- Банк-екваєр збирає всі здійснені оплати за певний період і переказує загальну суму всіх оплат на рахунок торговця, який зазвичай відкривається в цьому ж банку. Як правило, банк-екваєр збирає всі платежі за один операційний день та наступного дня перераховує їх на рахунок продавця єдиною сумою. При цьому продавець не може ідентифікувати кожну окрему транзакцію у своїй банківській виписці, таку деталізацію можна побачити хіба що у звіті банку-екваєра.
Як бачимо, приймання платежів за договором еквайрингу за допомогою POS-терміналу та платіжного застосунку є «прийманням від покупця платіжних карток», що як раз і є ознакою розрахункової операції. Відповідно всі еквайрингові платежі слід реєструвати через РРО. Податківці пишуть про це тут та тут.
Інше питання – яким чином це зробити у разі отримання платежів через платіжний віджет на сайті? Адже покупці можуть скористатися ним у будь-який час доби, в тому числі і в неробочий час торговця. На жаль, на це питання немає точної відповіді навіть у податківців. Вони пропонують пробивати чек РРО при надходженні оплати через платіжний застосунок саме на підставі виписки з банку, тобто після зарахування коштів від банку-екваєра на розрахунковий рахунок продавця. Докладніше ми про це писали у консультації.
Від еквайрингу слід відрізняти інші безготівкові операції, які здійснюються без застосування POS-терміналу та платіжного застосунку.
Безготівкові надходження, які не потрібно реєструвати через РРО
Будь-які безготівкові надходження від покупців без застосування платіжних карток не вимагають застосування РРО.
Ініціювання безготівкового переказу з рахунку покупця на рахунок продавця, як правило, здійснюється за допомогою платіжного доручення, яке створюється у системі клієнт-банку та підписується покупцем – власником рахунку, а потім виконується банком (п. 1.30 ст. 1 та ст. 8 Закону №2346). Зазвичай покупець може це зробити дистанційно в системі «клієнт-банк», і платіжні картки покупця при цьому не застосовуються.
Також не потребують реєстрації через РРО платежі покупців за реквізитами продавця через касу будь-якого банка, адже вони теж ініціюються без застосування платіжних карток – за допомогою заяви платника на переказ готівки (див. ст. 24 Закону №2346).
За таким самим принципом здійснюються і платежі через ПТКС, що належать банкам: покупець вносить в ПТКС готівку, а ПТКС здійснює зарахування готівки на рахунок продавця та видає покупцю розрахунковий документ. Нагадаємо, що програмно-технічний комплекс самообслуговування (ПТКС) – пристрій, що дає змогу користувачеві здійснювати операції з ініціювання переказу коштів, а також виконувати інші операції відповідно до функціональних можливостей цього пристрою без безпосередньої участі оператора (касира).
У всіх цих випадках кожний платіж від кожного клієнта надходить окремо (тобто ніхто їх не збирає за день в одну суму, як це робить банк-екваєр при еквайрингу), а ідентифікація платежу (від кого, за що цей платіж та згідно з яким рахунком) здійснюється за інформацією, яку платник наводить у призначенні платежу (за що та за яким рахунком було сплачено). Ця операція є готівковою для платника та безготівковою для отримувача коштів.
Звертаємо увагу, що податківці у своїх консультаціях допускають неточність у формулюваннях щодо системи «Приват24», яку вони плутають з платіжним застосунком ПриватБанку LiqPay. Ми коментували одну з таких консультацій тут. Насправді Приват24, Monobank тощо – це не платіжні застосунки, а звичайні клієнт-банки ПриватБанку та УніверсалБанку, як і клієнт-банки інших банків «Ощад24», «UKRSIB online», «My Alfa-Bank» та інші.
Між системами Приват24 та LiqPay є суттєва різниця – щоб отримувати платежі по системі LiqPay, ФОП-продавцю потрібно самому укласти з ПриватБанком договір інтернет-еквайрингу та встановити собі на сайт платіжний застосунок LiqPay, про що ми говорили в попередньому розділі. На відміну від платіжного застосунку, який працює на сайті продавця, клієнт-банк Приват24 є доступним будь-якому клієнту ПриватБанку за замовчуванням – фізособам та суб’єктам господарювання і він має функції класичного клієнт-банку, який покупець використовує для своїх цілей незалежно від продавців товарів/послуг, які він придбаває. Тому, якщо покупці платять кошти продавцю через Приват24 або через будь-який інший клієнт-банк, то з точки зору продавця це не розрахункова операція і вона не потребує реєстрації через РРО.
Тобто отримати платежі від покупця – клієнта Приватбанку через систему Приват24 може будь-який продавець незалежно від того, клієнтом якого банку він є сам. Тобто вибір системи Приват24 – це вибір покупця. А ось чи отримувати евайрингові платежі через LiqPay – це вже вибір продавця, який вирішив встановити в себе на сайті платіжний застосунок. Тому і не можна говорити про те, що вибір покупцем системи Приват24 для оплати рахунку продавця вимагає від останнього реєструвати такий платіж через РРО.
Поштова торгівля та РРО
Якщо продавець продає товари поштою на умовах післяплати (накладеного платежу), то в даному випадку розрахункову операцію здійснює фінансова установа, з якою співпрацює поштовий оператор і яка приймає від покупця накладений платіж. Наприклад, Укрпошта сама є фінансовою установою та може приймати від покупців готівку для подальшого її переказу продавцю, або приймати платіжні картки також з подальшим переказом отриманих коштів продавцю. А ось недержавні поштові оператори самі не є фінансовими установами, тому вони залучають фінустанови до співпраці. Наприклад, при відправленні товарів «Новою поштою» оплату від покупців приймає фінансова установа ТОВ «ПостФінанс».
Ст. 3 Закону про РРО зобов’язує застосовувати РРО саме фінансову установу, яка приймає готівку або картки безпосередньо від покупців, а не продавця, який отримує переказ від фінустанови.
Докладно про роботу з поштою ми писали тут та тут.
Продаж товарів поштою на умовах попередньої оплати не має жодних особливостей. Попередня оплата від покупця приймається безпосередньо продавцем, і продавець самостійно вирішує, чи потрібно йому реєструвати її через РРО, чи ні – залежно від виду та способу оплати. Сподіваємося, що з допомогою цього матеріалу це буде нескладно вирішити.
Висновки
1. До розрахункових операцій належать готівкові операції та приймання платежів із використанням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.
2. Приймати платежі за допомогою POS-терміналу чи інтернет-еквайрингу можна тільки після укладання договору еквайрингу з банком-екваєром. Якщо договір еквайрингу з банком продавцем не укладався, то абсолютно всі безготівкові надходження від покупців на рахунок продавця не відповідають поняттю розрахункової операції і не потребують реєстрації через РРО.
3. Надходження від фінансових організацій, з якими укладено договір про переказ коштів, не реєструються через РРО, тому що цей обов’язок лежить на фінансовій організації, яка приймає від покупців готівку або платіжні картки.
