Коментар до Постанови ВС від 16.02.2024 у справі №910/10009/22
ТОВ звернулося до суду з позовною заявою до обласної військової адміністрації (далі – ОВА) про:
- визнання протиправним та скасування рішення ОВА в частині відчуження автомобілів;
- визнання недійсним акта про примусове відчуження або вилучення такого майна
- та зобов’язання ОВА повернути ТОВ такі вилучені автомобілі.
При цьому ТОВ наголосило, що з переліку вилучених автомобілів тільки три автомобілі належать на правах власності ТОВ, всі інші є власністю інших осіб, проте станом на момент вилучення знаходилися на території ТОВ на відповідальному зберіганні.
Аргументи ТОВ щодо відсутності повноважень ОВА на відчуження майна
В умовах воєнного стану військове командування може здійснювати, зокрема, примусове відчуження (реквізицію) майна, що перебуває у приватній власності мешканців, відповідно до ст. 41 Конституції України, ст. 353 ЦКУ, ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (далі – Закон №389) та ст. 3 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» (далі – Закон №4765).
Відповідно до вищевказаних норм відчуження майна приватних осіб може здійснюватися виключно на оплатній основі, з попереднім або наступним відшкодуванням його вартості.
Наказом Головнокомандувача від 13.03.2022 №84 було визначено, що м. Київ та Київська область є районами ведення бойових дій станом на дату прийняття рішення про примусове відчуження автомобілів.
На переконання ТОВ, утворені Указом Президента України від 24.02.2022 №68/2022 військові адміністрації не належать до військового командування і відповідно не мають права самостійно ухвалювати рішення про примусове відчуження чи вилучення майна в умовах воєнного стану. Військові адміністрації забезпечують виконання наказів і директив з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану (ч. 2 ст. 3 Закону №389).
Таким чином, рішення щодо примусового відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану має бути оформлено у вигляді письмового наказу посадової особи, яка належить до військового командування, та передано на погодження до відповідної держадміністрації або виконавчого органу місцевої ради, якщо на цих територіях не ведуться бойові дії.
З огляду на вказане ОВА не мала права самостійно приймати рішення про примусове відчуження приватного майна.
Аргументи суду на користь законності вилучення/відчуження ТЗ
Відповідно до приписів ст. 7 Закону №4765, про примусове відчуження або вилучення майна складається акт. Бланк акта про примусове відчуження або вилучення майна (далі – акт) виготовляється за єдиним зразком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Акт підписується власником майна або його законним представником і уповноваженими особами військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення, і скріплюється печатками військового командування та/або зазначених органів.
Право державної власності на майно виникає з дати підписання акта. У разі примусового відчуження майна до акта додається документ, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки, яка проводилася у зв’язку з прийняттям рішення про його примусове відчуження.
Примірник акта та документ, що містить висновок про вартість майна, вручаються під розписку особі, у якої відчужується або вилучається майно, або її уповноваженому представнику.
Відповідно до п. 3 Положення №1921, під час мобілізації задоволення потреб військових формувань здійснюється шляхом безоплатного залучення транспортних засобів і техніки підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності на умовах повернення їх після оголошення демобілізації. ТЦК та СП здійснюють залучення транспортних засобів і техніки за лімітами вилучення транспортних засобів і техніки та відсотковими нормами вилучення, затвердженими КМУ, як окремо, так й у складі спеціальних формувань, які передаються до складу військових формувань під час мобілізації.
Станом на момент примусового відчуження спірних ТЗ чинними є два підзаконні нормативно-правові акти, зокрема Порядок №988, який регулює питання компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, та Положення №1921, яке регулює питання передачі транспортних засобів і техніки військовим формуванням під час мобілізації.
Зазначені нормативні документи регулюють різні механізми отримання майна в умовах воєнного стану. Якщо відповідно до Порядку №988 право власності на майно втрачається, то відповідно до Положення №1921 воно зберігається та майно повертається після оголошення демобілізації.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачем правомірно здійснено примусове відчуження транспортного засобу із дотриманням процедури такого примусового відчуження.
Апеляційна інстанція цілком підтримала такі висновки та додала, що відчуження належних ТОВ транспортних засобів проведено з наступним повним відшкодуванням вартості відчуженого майна, у зв’язку із неможливістю попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно.
Після закінчення воєнного стану ТОВ відповідно до ст. 12 Закону №4765 наділено правом повернути собі майно або отримати компенсацію.
Оскільки на момент розгляду цієї справи (2022 – 2023 рр.) належні ТОВ транспортні засоби відчужено на користь держави, а також враховуючи дію правового режиму воєнного стану, позовна вимога про зобов’язання ОВА повернути відчужені ТЗ транспортний засіб є передчасною.
Аргументи ВС: ОВА не є військовим командуванням чи формуванням, тож не має права вилучати майно
1. Суб’єкти, що належать до військового командування та до військових адміністрацій, визначені Законом України «Про правовий режим воєнного стану», який у коментованій нами справі має застосовується в редакції, чинній на дату видачі ОВА 12.03.2022 оскаржуваних наказу та акта.
Стаття 3 цієї редакції зазначеного Закону №389 визначає, що військовим командуванням, якому надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів АР Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є:
- Головнокомандувач Збройних Сил України,
- Командувач об’єднаних сил Збройних Сил України,
- командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління,
- командири з’єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
2. Норми Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» також мають застосовуватись в умовах запровадження в Україні воєнного стану при вирішенні питання відчуження ТЗ.
Адже мобілізація – це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення, зокрема ЗСУ, інших військових формувань, на організацію і штати воєнного часу (стаття 1), а мобілізація майна є різновидом його реквізиції (примусового відчуження) у сенсі ЦКУ та Закону №4765. А підприємства, установи і організації зобов’язані, зокрема, надавати їм під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні та інші матеріально-технічні засоби згідно з мобілізаційними планами з наступним відшкодуванням їх вартості в порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 21 Закону №3543).
Отже, мобілізацією майна слід вважати надання ЗСУ чи іншим військовим формуванням України під час проведення мобілізації (часткової або загальної) згідно з мобілізаційними планами майна з наступним відшкодуванням державою його вартості у разі переходу цього майна у власність держави, знищення такого майна чи пошкодження державою Україною.
3. Водночас ч. 1 ст. 4 Закону №389, яка визначає військову адміністрацію, підстави та порядок її створення, що прямо вказує на те, що законодавець відмежовує категорію «військове командування» («військові формування» згідно із Законом №3543) від такого тимчасового державного органу, як військова адміністрація (відповідної адміністративної одиниці: населеного пункту, району, області), що створюється під час та на територіях, на яких запроваджено воєнний стан.
4. Відповідна військова адміністрація у разі її утворення, зважаючи на покладені на неї та її начальника повноваження, визначені положеннями ст. 15 Закону №389, та визначені цим Законом особливості, виконують у період правового режиму воєнного стану повноваження відповідних районних, обласних державних адміністрацій, а також повноваження сільських, селищних, міських рад та/або їхніх виконавчих органів у разі утворення відповідних військових адміністрацій, якщо ці органи не здійснюють покладених на них Конституцією та законами України повноважень.
Важливо! Чинним законодавством жодній із військових адміністрацій не надано повноважень ухвалювати рішення, видавати розпорядження, накази тощо щодо примусового вилучення/відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, в умовах правового режиму воєнного стану.
Отже, ОВА, що утворюється в умовах правового режиму воєнного стану, не наділена повноваженнями ухвалювати рішення, видавати накази, безпосередньо вчиняти дії щодо примусового вилучення/відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, в умовах правового режиму воєнного стану, зокрема й у місцевостях, де ведуться бойові дії.
Що вирішив суд
За висновком ВС у коментованій нами справі, попри:
- надання місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з ТЦК та СП за участю органів місцевого самоврядування повноважень залучати підприємства, установи та організації усіх форм власності, ФОПів задля організації та забезпечення в установленому порядку виділення, зокрема транспортних засобів (пп. 3 п. 8 Указу від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію»);
- визначення також і військових адміністрацій відповідальними особами за примусове відчуження майна, вилучення його для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану та за видання про це відповідних документів встановленого зразка із залученням військових адміністрацій до здійснення зазначеного заходу,
- жодний із нормативних актів не передбачає повноваження військової адміністрації ухвалювати рішення (видавати наказ, розпорядження) про примусове відчуження/вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану.
Такими повноваженнями закон наділяє лише військове командування, до якого військові адміністрації не належать.
Важливий момент у рішенні ВС
Ми звернули увагу на важливий момент, на якому наголосив ВС у коментованій нами справі.
На думку ВС, визнавати незаконним наказ та Акт про примусове вилучення майна вже немає сенсу. Це не є ефективним способом захисту прав ТОВ на рухоме майно.
Найкращий варіант – це витребування через суд рухомого майна із чужого незаконного володіння на користь власника (тобто у нашому випадку – ТОВ), а не зобов’язати повернути це майно власникові.
Адже факт вилучення майна вказує на те, що наказ вже виконаний, а тому він вичерпав свою дію. Щодо акта, то він лише засвідчує факт приймання-передачі майна на виконання наказу про примусове вилучення/відчуження майна.
Тож скасування наказу та акта не забезпечить повернення майна власнику.
Від редакції
Оскільки мова зайшла про відповідальне зберігання, то варто згадати, що раніше ми вже розглядали подібне питання щодо автомобілів, які перебувають у фінансовому лізингу.
Тоді ми рекомендували лізингоотримувачам два такі кроки:
Крок 1. Перевірити підстави вилучення ТЗ, повноваження особи, яка здійснює вилучення та скласти акт приймання-передачі.
Крок 2. Повідомити та/або запросити власника ТЗ.
Тут варто врахувати один важливий момент – в акті приймання-передачі вказується документ, що підтверджує право власності на транспортний засіб. Та й сам акт підписується або власником, або уповноважено особою.
Як правило, на цьому наголошують і самі лізингові компанії, проте одні з них вказують на запрошення керівника лізингодавця за можливості (залежно від ситуації), інші говорять про необхідність повідомлення лізингодавця про можливість вилучення або вже про факт здійснення вилучення. Тому варто з’ясувати всі обставини вилучення майна зі стороною договору – лізингодавцем.