Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Життя іноді диктує не лише свої умови, але й встановлює свої правила гри, коли людина мусить підкорювати вершини складних життєвих обставин.
Зрозуміло, що Україна не є надто привабливою для громадян інших країн, яким відкриті кордони для роботи та проживання. Проте за певних обставин іноземні громадяни змушені шукати роботу й у нас.
Однак роботодавці не завжди віддають перевагу у працевлаштуванні іноземцю, якщо на ту саму посаду можна взяти громадянина України. Це насамперед пов’язано з оформленням дозволу, який коштуватиме роботодавцю понад 4000 грн на рік. І як наслідок — не лише щорічне продовження дозволу, але й відповідні перевірки та можливі підстави для відмови у його продовженні.
Інспекція ДЦЗ приділила цьому питанню особливу увагу. Зокрема, на її думку, чинним законодавством України (статті 50 — 55 ГКУ, статті 23 — 25, 42, 43 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців») не передбачено отримання дозволу на працевлаштування в Україні:
— на здійснення іноземцями в Україні підприємницької діяльності, у т. ч. заснування суб’єктів госпдіяльності — юросіб та як підприємців — фізосіб;
— іноземцями, які оформили свої правовідносини з підприємствами, установами й організаціями на підставі цивільно-правових угод (договорів), але при цьому цей договір не повинен містити ознак трудових відносин.
Щодо питання заснування іноземцями юросіб, то тут слід звернути увагу, що таке підприємство зобов’язане отримати дозвіл у разі, якщо засновник-нерезидент призначається на певну посаду створеного ним підприємства — керівником чи на іншу посаду. Адже у цьому випадку йдеться про трудові відносини фізособи-нерезидента з підприємством-роботодавцем.
При цьому важливим є висновок Інспекції про те, що порядок отримання дозволу не стосується випадків укладення цивільно-правових договорів з такими фізособами-нерезидентами.
Такий висновок є цілком логічним, особливо з огляду на те, що нині практично нівельовано різницю між трудовим та цивільно-правовим договором у частині соцзахисту працівників.
