ДФСУ у підкатегорії 114.02 ЗІР відповіла, чи застосовуються до вексельних зобов’язань норми Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Відповідно до ст. 9 Закону України від 05 квітня 2001 року №2374-III «Про обіг векселів в Україні» зі змінами та доповненнями (далі – Закон №2374), який визначає особливості обігу векселів в Україні, резиденти можуть видавати та індосувати векселі, як переказні, так і прості, в іноземній та національній валюті для розрахунків з нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) відповідно до валютного законодавства України.
Умови проведення розрахунків між резидентом та нерезидентом із застосуванням векселів обов’язково відображаються у відповідному зовнішньоекономічному договорі (контракті).
Придбання резидентом векселя в іноземній валюті та проведення розрахунків між резидентами за таким векселем здійснюється відповідно до валютного законодавства України.
Враховуючи викладене, результатом застосування вексельної форми розрахунків при здійсненні експортних операцій повинно бути зарахування виручки на валютні рахунки резидента – експортера в уповноважених банках, у строки виплати заборгованостей, зазначених в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується (здійснення авансового платежу).
Поряд з цим слід зазначити, що оскільки відповідно до ст. 4 Закону №2374 видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів, векселів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та фінансових казначейських векселів, а ст. 2 Закону України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі – Закон №185) регулює тільки імпортні операції, які здійснюються на умовах попередньої оплати, то операція з видачі векселя за імпортними операціями не підпадає під дію Закону №185.