- Судова практика Верховного Суду щодо оскарження анулювання статусу платника єдиного податку
- Правові наслідки перемоги в суді
- Висновки
У попередніх частинах статті (частині 1 та частині 2) було проаналізовано законодавчі підстави анулювання статусу спрощеної системи, визначені Податковим кодексом України, розглянуто найпоширеніші порушення, які можуть стати підставою для втрати права на застосування спрощеної системи оподаткування, а також розглянуто правовові наслідки анулювання реєстрації, особливостям переходу на загальну систему оподаткування, фінансові ризики для суб’єктів господарювання та процедурні аспекти прийняття контролюючими органами відповідних рішень. Окрему увагу було приділено питанню допустимості використання результатів камеральної перевірки як підстави для виключення платника з Реєстру платників єдиного податку.
Разом із тим саме судова практика остаточно визначила межі повноважень контролюючих органів під час вирішення питання про анулювання реєстрації платника єдиного податку. Протягом останніх років Верховний Суд сформував послідовний підхід до застосування положень Податкового кодексу України, визначив стандарти доказування у таких спорах та окреслив процесуальні гарантії, яких повинні дотримуватися контролюючі органи.
«YANKIV. Юридична компанія» у цій статті аналізує ключові правові позиції Верховного Суду, значення практики Європейського суду з прав людини для захисту прав платників податків, законодавчі ініціативи щодо врегулювання проблеми використання камеральних перевірок, а також практичні механізми судового захисту суб’єктів господарювання.
Судова практика Верховного Суду щодо оскарження анулювання статусу платника єдиного податку
Значна кількість спорів, пов’язаних із примусовим анулюванням реєстрації платників єдиного податку, призвела до формування сталої судової практики Верховного Суду. Аналіз відповідних постанов свідчить, що під час розгляду цієї категорії справ суд послідовно виходить із необхідності суворого дотримання контролюючими органами як матеріальних норм Податкового кодексу України, так і встановленої законом процедури здійснення податкового контролю.
Одним із ключових висновків Верховного Суду стало те, що рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку не може ґрунтуватися лише на припущеннях або формальному аналізі інформації, яка міститься в інформаційних базах ДПС. Кожна із підстав, визначених статтями 298 та 299 Податкового кодексу України, повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами, отриманими у спосіб, передбачений законом.
Такий підхід відповідає загальним принципам адміністративного судочинства, відповідно до яких будь-яке рішення суб’єкта владних повноважень має бути законним, обґрунтованим, пропорційним та прийнятим із дотриманням визначеної законом процедури.
Однією з перших правових позицій, яка визначила подальший розвиток судової практики, стала постанова Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі №826/1126/17.
У зазначеній справі суд звернув увагу на правову природу камеральної перевірки та наголосив, що така форма податкового контролю має обмежений предмет дослідження. Камеральна перевірка проводиться виключно на підставі податкової звітності та інформації, яка міститься в інформаційних системах контролюючого органу, без дослідження первинних документів платника податків.
Верховний Суд зазначив, що в межах камеральної перевірки контролюючий орган може перевіряти правильність арифметичних розрахунків, своєчасність подання податкової звітності та інші показники, які безпосередньо випливають із поданої декларації. Водночас така перевірка не дає можливості встановити фактичний зміст господарських операцій, дослідити договори, банківські виписки, акти виконаних робіт чи інші первинні документи.
Саме тому результати камеральної перевірки не можуть бути достатньою підставою для прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку у випадках, коли відповідні обставини потребують дослідження фактичних господарських операцій.
Наступним важливим етапом формування судової практики стали рішення Верховного Суду, в яких було визначено порядок доказування обставин, що можуть бути підставою для анулювання реєстрації платника єдиного податку.
У постанові від 06 травня 2020 року у справі №804/3029/18 Верховний Суд дійшов висновку, що окремі порушення вимог Податкового кодексу України неможливо встановити лише шляхом аналізу податкової звітності. Це стосується, зокрема, здійснення діяльності, яка не відповідає умовам перебування на спрощеній системі оподаткування, використання негрошових форм розрахунків, отримання доходу від видів діяльності, не зазначених у Реєстрі платників єдиного податку, а також інших обставин, які потребують дослідження змісту господарських операцій.
Суд зазначив, що податкова декларація містить лише узагальнені показники доходу та не відображає характер конкретних господарських операцій. Вона не дозволяє встановити, за яким договором було отримано дохід, у якій формі здійснювалися розрахунки, чи відповідає така діяльність вимогам глави 1 розділу XIV Податкового кодексу України та чи були дотримані інші умови застосування спрощеної системи оподаткування.
Саме тому підтвердження таких обставин можливе лише після дослідження первинних документів платника податків. До них належать договори, акти приймання-передачі, товарно-транспортні накладні, банківські документи, рахунки, первинні бухгалтерські документи та інші матеріали, що дають змогу встановити фактичний зміст господарських операцій.
Таким чином, Верховний Суд фактично розмежував сферу застосування камеральної та документальної перевірок. Якщо для встановлення певного порушення необхідно оцінити первинні документи або фактичні обставини діяльності платника, таке порушення не може бути встановлене за результатами камеральної перевірки.
Такий підхід має принципове значення, оскільки унеможливлює прийняття рішень про анулювання реєстрації виключно на підставі автоматизованого аналізу інформаційних баз контролюючого органу.
Подальший розвиток зазначений підхід отримав у практиці Верховного Суду у 2024 році.
У постанові від 26.03.2024 року у справі №140/12304/23 суд звернув увагу, що інформація, яка міститься в електронних інформаційних системах ДПС, має допоміжний характер і не може автоматично підтверджувати факт вчинення платником податків порушення.
Контролюючий орган зобов’язаний не лише послатися на відомості з інформаційних ресурсів, а й довести їх достовірність та підтвердити відповідними доказами. Якщо прийняте рішення ґрунтується лише на результатах автоматизованої обробки даних без дослідження первинної документації, воно не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.
Верховний Суд наголосив, що адміністративний акт має містити належне мотивування. Контролюючий орган повинен чітко визначити, які саме норми законодавства були порушені, якими доказами це підтверджується та яким чином встановлені обставини свідчать про наявність підстав для анулювання реєстрації платника єдиного податку.
Формальне посилання на інформаційні системи або інтегровану картку платника податків без наведення належної доказової бази не відповідає вимогам адміністративної процедури та не може вважатися достатнім обґрунтуванням рішення.
Однією з найбільш показових для сучасної судової практики стала постанова Верховного Суду від 15 квітня 2025 року у справі №160/23272/24.
Обставини цієї справи були пов’язані із застосуванням спеціального режиму оподаткування, який діяв під час воєнного стану. Фізична особа – підприємець протягом частини 2023 року перебувала на третій групі єдиного податку зі ставкою 2 %, а після припинення дії цього режиму перейшла на другу групу.
За результатами камеральної перевірки контролюючий орган дійшов висновку про перевищення граничного обсягу доходу та прийняв рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку.
Оцінюючи правомірність такого рішення, Верховний Суд звернув увагу на те, що камеральна перевірка не дозволяє встановити момент отримання конкретного доходу. Податкова декларація містить лише загальну суму доходу за відповідний звітний період і не дає можливості визначити, у якому саме місяці були отримані кошти.
За таких обставин контролюючий орган не мав достатніх підстав для висновку про дату виникнення порушення, а отже, і для визначення моменту втрати права на застосування спрощеної системи оподаткування.
Крім того, Верховний Суд звернув увагу на необхідність дотримання принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі. Законодавчі зміни, які набрали чинності після виникнення відповідних правовідносин, не можуть застосовуватися до подій, що відбулися раніше, якщо інше прямо не передбачено законом.
Зазначена постанова має важливе практичне значення, оскільки підтверджує, що навіть у випадках перевищення граничного обсягу доходу контролюючий орган повинен довести не лише сам факт перевищення, а й момент його виникнення та правомірність застосованої процедури перевірки.
Варто також звернути увагу і на той факт, що під час розгляду спорів щодо анулювання реєстрації платників єдиного податку суди дедалі частіше застосовують не лише положення Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України, а й практику Європейського суду з прав людини.
Такий підхід відповідає статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої практика ЄСПЛ є джерелом права та підлягає застосуванню судами України.
Для платника податків рішення про анулювання реєстрації не обмежується виключно зміною системи оподаткування. Наслідком такого рішення можуть бути істотне збільшення податкового навантаження, виникнення додаткових фінансових зобов’язань, необхідність перегляду договірних відносин із контрагентами, а інколи й фактичне припинення господарської діяльності. Саме тому під час оцінки правомірності дій контролюючих органів суди враховують не лише формальне дотримання вимог податкового законодавства, а й загальні принципи верховенства права.
Одним із таких принципів є принцип належного врядування (Good Governance), який сформувався у практиці Європейського суду з прав людини та отримав подальший розвиток у рішеннях Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року у справі №520/10234/20 суд, посилаючись на практику ЄСПЛ, зазначив, що діяльність органів державної влади повинна відповідати принципу належного врядування.
Зміст цього принципу полягає в тому, що державні органи зобов’язані діяти послідовно, добросовісно, своєчасно та передбачувано, особливо тоді, коли їхні рішення можуть істотно вплинути на права та законні інтереси особи.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що держава не може перекладати негативні наслідки власних процедурних помилок на приватних осіб. Якщо державний орган обирає неналежний порядок прийняття рішення або не забезпечує належного дослідження всіх обставин справи, ризик таких помилок покладається саме на державу.
У податкових правовідносинах цей підхід має особливе значення. Контролюючий орган наділений широкими владними повноваженнями, однак їх реалізація повинна здійснюватися виключно у спосіб, визначений законом. Вихід за межі встановленої процедури або використання неналежного виду перевірки не може виправдовуватися міркуваннями податкового контролю чи ефективності адміністрування.
Практика Верховного Суду свідчить, що процедура прийняття рішення має не менше значення, ніж його зміст.
Якщо закон передбачає, що певні обставини можуть бути встановлені лише під час документальної перевірки, контролюючий орган не вправі замінити її камеральною перевіркою навіть у разі наявності відповідних підозр щодо порушення податкового законодавства.
Такий підхід обумовлений суттєвими відмінностями між зазначеними видами перевірок.
Під час документальної перевірки платник податків має можливість надати первинні документи, письмові пояснення, підтвердити реальний зміст господарських операцій, заявити заперечення щодо висновків перевірки та реалізувати інші процесуальні права.
Натомість камеральна перевірка проводиться без участі платника виключно на підставі податкової звітності та інформації, що вже перебуває у розпорядженні контролюючого органу. У такій процедурі платник фактично позбавлений можливості вплинути на процес встановлення обставин справи.
Саме тому Верховний Суд неодноразово наголошував, що використання результатів камеральної перевірки для прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку може призвести до порушення права особи на справедливу адміністративну процедуру.
Ще одним критерієм, який враховується судами, є принцип пропорційності.
Виключення суб’єкта господарювання з Реєстру платників єдиного податку є одним із найбільш суворих заходів податкового адміністрування. Наслідки такого рішення можуть виходити далеко за межі податкових правовідносин і впливати на виконання договірних зобов’язань, фінансову стабільність підприємства та можливість продовження господарської діяльності.
З огляду на це Верховний Суд послідовно виходить із того, що застосування такого заходу можливе лише за умови належного встановлення всіх юридично значущих обставин, повного дослідження доказів та безумовного дотримання визначеної законом процедури.
Якщо хоча б один із цих елементів відсутній, рішення контролюючого органу не може вважатися таким, що відповідає принципу пропорційності.
Таким чином, практика Верховного Суду та Європейського суду з прав людини сформувала єдиний підхід до оцінки подібних спорів. При вирішенні питання про правомірність анулювання реєстрації платника єдиного податку суди перевіряють не лише наявність підстав, передбачених Податковим кодексом України, а й законність самої процедури їх встановлення, достатність доказової бази та дотримання фундаментальних принципів адміністративного права.
Законодавчі наслідки послідовної позиції Верховного Суду
Послідовна практика Верховного Суду суттєво вплинула на формування підходів до вирішення спорів щодо анулювання реєстрації платників єдиного податку. Проте навіть після появи численних судових рішень проблема не була остаточно вирішена.
Контролюючі органи продовжували приймати рішення про виключення платників із Реєстру на підставі результатів камеральних перевірок, що змушувало суб’єктів господарювання звертатися до суду для захисту своїх прав. Фактично судове оскарження стало єдиним способом відновлення порушених прав, хоча сформована судова практика вже містила чіткі висновки щодо неправомірності такого підходу.
Саме необхідність усунення цієї правової невизначеності стала підставою для розроблення законопроєкту №15398 «Про внесення змін до статті 76 Податкового кодексу України щодо обмеження анулювання реєстрації фізичної особи – підприємця як платника єдиного податку за наслідками камеральної перевірки».
Законопроєкт передбачає внесення змін до статті 76 Податкового кодексу України, яка визначає особливості проведення камеральних перевірок.
Пропонується доповнити пункт 76.1 новим положенням, відповідно до якого камеральна перевірка, що здійснюється виключно на підставі даних податкової звітності та не дає можливості визначити помісячний обсяг доходу платника, не може бути підставою для анулювання реєстрації фізичної особи – підприємця як платника єдиного податку.
Фактично законодавець пропонує прямо визначити межі використання результатів камеральної перевірки.
Такий підхід узгоджується із загальною концепцією Податкового кодексу України, відповідно до якої різні види податкових перевірок мають різний предмет дослідження та різний обсяг процесуальних повноважень контролюючих органів.
Забезпечення позову як спосіб збереження прав платника податків
Через значну часову тривалість судового оскарження, у більшості випадків основною проблемою є не стільки неможливість оскарження, скільки наслідки, які виникають ще до ухвалення рішення судом.
Збереження статус-кво на час тривалого судового розгляду є критично важливим завданням для виживання компанії. Відповідно до статей 150–151 КАСУ, позивач має право разом із позовною заявою або на будь-якій стадії її розгляду подати заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного індивідуального акта суб’єкта владних повноважень.
Протягом тривалого часу суди першої та апеляційної інстанцій виявляли надзвичайну обережність у питаннях застосування заходів забезпечення позову у податкових спорах. Судді часто відмовляли у задоволенні таких заяв, аргументуючи це тим, що зупинення дії рішення ДПС нібито є втручанням у дискреційні повноваження податкового органу, або що такі заходи фактично вирішують спір по суті ще до початку його розгляду.
Проте, практика Верховного Суду кардинально змінила цей підхід, остаточно легітимізувавши та підтвердивши правомірність і гостру необхідність вжиття таких заходів. Фундаментальною у цьому контексті є постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 травня 2026 року у справі №520/25465/25.
У цій резонансній справі Верховний Суд розставив усі крапки над “і”, зазначивши наступне. Якщо контролюючий орган прийняв рішення про виключення з реєстру платників єдиного податку, таке рішення можна і потрібно не лише оскаржувати, але й просити суд тимчасово поставити його дію “на паузу” на весь період розгляду справи. Суд підкреслив, що зупинення дії такого рішення є належним, ефективним та співмірним заходом забезпечення позову.
Ключові аргументи, які суди зобов’язані брати до уваги при задоволенні таких заяв (базуючись на висновках ВС):
- Запобігання утрудненню виконання рішення суду: Верховний Суд наголосив, що головне завдання на стадії забезпечення позову — пересвідчитись у реальності загрози утруднення виконання майбутнього рішення суду в разі невжиття таких заходів. Примусова зміна системи оподаткування до вирішення спору по суті створює істотні та важковідновлювані наслідки: нарахування величезних сум додаткових податкових зобов’язань (ПДВ, ПДФО), формування технічного податкового боргу та застосування штрафних санкцій.
- Захист прав третіх осіб: Застосування заходів забезпечення позову запобігає порушенню прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу (контрагентів, клієнтів, постачальників), гарантуючи стабільність договірних відносин.
- Неприпустимість оцінки по суті на ранній стадії: Верховний Суд звернув особливу увагу на те, що обґрунтованість самого позову (тобто чи дійсно платник порушив закон, чи ні) на стадії вирішення питання про забезпечення позову взагалі не досліджується. Це є виключним предметом розгляду справи по суті під час судових засідань. Завдання забезпечення позову — лише “заморозити” ситуацію.
Процедурно це виглядає наступним чином. Заява про забезпечення позову подається до суду і, згідно з нормами КАСУ, розглядається протягом двох днів з моменту надходження, як правило, без виклику сторін. У разі її задоволення (що після постанови ВС у справі №520/25465/25 стало значно простішим завданням), ухвала суду підлягає негайному виконанню.
Ця ухвала не просто тимчасово зупиняє дію рішення фіскального органу про анулювання реєстрації; вона створює імперативний обов’язок для ДПС негайно відновити та відображати у всіх публічних реєстрах та базах даних інформацію про перебування конкретного суб’єкта господарювання на спрощеній системі оподаткування до моменту набрання остаточним рішенням суду у справі законної сили.
Цей механізм є справжнім “рятувальним колом”, що дозволяє бізнесу працювати, сплачувати 5% єдиного податку та зберігати контрагентів протягом усього періоду судової війни.
Анулювали статус платника єдиного податку?
Анулювання статусу платника ЄП часто відбувається без попереднього повідомлення — через технічний борг, помилку в обліку доходу чи спірне трактування КВЕДу з боку інспектора. У результаті весь дохід за попередні місяці податкова перераховує вже за правилами загальної системи.
Архітектура корпоративної безпеки: Превентивні заходи, комплаєнс та податковий аудит
Зважаючи на те, що навіть судова перемога вимагає мобілізації значних фінансових ресурсів (оплата послуг адвокатів, судовий збір) та відволікає від ведення операційної діяльності, єдиною справді ефективною стратегією захисту бізнесу в умовах турбулентності 2026-2027 років є розбудова системи жорсткого превентивного контролю та податкового комплаєнсу.
Необхідно усвідомлювати, що увага органів ДПС до конкретного підприємця рідко буває випадковою. Податкова служба активно використовує автоматизовані системи ризик-орієнтованого контролю. Відповідно до наказу Міністерства фінансів України №524, існують чіткі критерії ризику, на підставі яких формується план-графік документальних планових перевірок для ФОПів, юридичних осіб та податкових агентів.
Дії платника, що підвищують імовірність потрапляння під фіскальний радар, включають: системну несплату або затримку сплати єдиного соціального внеску (ЄСВ), співпрацю з підприємствами, що мають ознаки фіктивності або “скруток” (проблемні контрагенти), аномальні коливання оборотів (різкі стрибки доходів, наближення до граничних лімітів), проблеми з реєстрацією податкових накладних з ПДВ, порушення у сфері застосування РРО, а також диспропорції у кількості найманих працівників порівняно з обсягами господарської діяльності.
Для ефективної мінімізації ризиків виключення з Реєстру платників єдиного податку та успішного проходження будь-яких перевірок бізнесу настійно рекомендується впровадити регулярну практику комплексного податково-бухгалтерського аудиту.
Доцільно регулярно залучати зовнішніх незалежних адвокатів, спеціалістів з податкового права або аудиторів для проведення так званого “мок-аудиту” (імітації документальної перевірки ДПС).
Комплексний аудит повинен охоплювати наступні ключові напрями:
- Тотальний аудит КВЕДів
Як ми уже зазначали, найбільш банальна, але найчастіша причина втрати спрощеної системи – надходження коштів на розрахунковий рахунок за послугу або товар, код КВЕД яких не внесено до Реєстру платників єдиного податку. Аудитор повинен здійснити перехресну перевірку призначень платежів у всіх банківських виписках за останні 1095 днів із вичерпним переліком КВЕДів, зареєстрованих у ЄДР та податковій системі для даного платника.
- Ревізія первинної документації
Сучасний податковий контроль базується на принципі превалювання сутності над формою, проте відсутність форми (первинного документа) є гарантованою підставою для визнання операції недійсною. Необхідно перевірити наявність, правильність оформлення та належне підписання оригиналів усіх ключових документів за останні 3 роки: договорів, додаткових угод, актів виконаних робіт/наданих послуг, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних (ТТН), митних декларацій та банківських виписок.
- Бездоганна касова дисципліна
Враховуючи особливу увагу держави до фіскалізації, необхідно систематично перевіряти правильність проведення розрахункових операцій через класичні або програмні реєстратори розрахункових операцій (РРО/ПРРО).
Окремим пунктом є суворий контроль за недопущенням застосування негрошових форм розрахунків (бартер, взаємозалік, виплата зарплати товаром), які є абсолютним табу для платників єдиного податку (окрім вузьких законодавчих винятків).
- Проактивний моніторинг Електронного кабінету платника податків
Необхідно запровадити правило щомісячної (в ідеалі — щотижневої) перевірки розділу “Стан розрахунків з бюджетом”. Поява технічного податкового боргу в розмірі кількох гривень або копійок, помилково нарахованої пені чи безпідставних штрафів через збої в інформаційних системах ДПС може стати формальною зачіпкою для винесення рішення про анулювання статусу через наявність боргу. Виявлені розбіжності необхідно негайно врегульовувати шляхом звірок та подання відповідних листів.
Правові наслідки перемоги в суді
Якщо превентивні заходи не спрацювали або податковий орган виявив безпрецедентну агресивність, і справа дійшла до фінального судового рішення, яке набрало законної сили (після апеляційного перегляду) на користь платника податків, наступає етап реституції – повного відновлення порушених прав.
Правові наслідки такої перемоги є комплексними та всеосяжними. Орган ДПС зобов’язаний виконати судове рішення та внести відповідний запис до Реєстру платників єдиного податку про скасування свого попереднього незаконного рішення про анулювання статусу.
Найважливішим аспектом є юридична конструкція цього відновлення. Суд не просто “повертає” суб’єкта на спрощену систему з поточної дати. Він зобов’язує ДПС поновити статус ретроспективно — безпосередньо з тієї дати, коли відбулося незаконне виключення. З точки зору закону виникає правова фікція: вважається, що фізична особа-підприємець або юридична особа безперервно перебувала на спрощеній системі оподаткування протягом усього тривалого періоду, поки тривало судове оскарження.
Ця конструкція має ефект доміно, але вже на користь платника. Вона повністю, до копійки, нівелює всі велетенські донарахування базових податків загальної системи: ПДФО (18%), військового збору, податку на прибуток підприємств та, що найбільш критично, ПДВ (20%) на всі операції, здійснені за період судової тяганини.
Усі податкові повідомлення-рішення, штрафні санкції за неподання звітності та нарахована пеня автоматично визнаються безпідставними та підлягають скасуванню. Платник лише зобов’язаний доплатити суми єдиного податку (якщо він їх не сплачував, хоча багато хто продовжує сплачувати ЄП під час судів, особливо за наявності ухвали про забезпечення позову).
Крім того, процесуальне законодавство (зокрема, стаття 139 КАСУ) забезпечує економічну компенсацію витрат бізнесу на боротьбу з державою. Уся сума сплаченого судового збору, а також документально підтверджені витрати на професійну правничу (адвокатську) допомогу підлягають повному стягненню на користь позивача безпосередньо з державного органу (ДПС) за рахунок його бюджетних асигнувань. Хоча процес стягнення коштів з Державного казначейства може бути нешвидким, це забезпечує повне фінансове відшкодування витрат на організацію захисту.
Висновки
Аналіз судової практики Верховного Суду беззаперечно доводить, що позбавлення статусу платника єдиного податку не може ґрунтуватися виключно на припущеннях чи результатах автоматизованих камеральних перевірок без належного дослідження первинної документації. У разі прийняття контролюючим органом протиправного рішення критично важливим процесуальним кроком для збереження бізнесу є подання заяви про забезпечення позову. Такий механізм дозволяє легально призупинити дію акта ДПС та уникнути руйнівних нарахувань ПДВ і ПДФО на весь період судового розгляду.
Водночас, зважаючи на виснажливість судових процесів, найефективнішою стратегією захисту є превентивний податковий комплаєнс. Регулярний аудит відповідності отриманих коштів зареєстрованим КВЕДам, суворий контроль касової дисципліни та постійний моніторинг Електронного кабінету платника податків здатні надійно мінімізувати ризики раптового виключення з реєстру.
Якщо ж справа доходить до фінальної судової перемоги платника, закон гарантує повну та всеосяжну реституцію. За рішенням суду статус єдинника поновлюється ретроспективно, що створює правову фікцію безперервного перебування на спрощеній системі оподаткування. Це автоматично нівелює всі велетенські донарахування базових податків загальної системи, скасовує штрафні санкції та надає законне право компенсувати понесені витрати на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань державного органу.
Більше про скасування реєстрації платника єдиного податку у 2026 році можна дізнатися в матеріалах:
- ТОП-6 помилок, через які ФОП ІІ групи може втратити статус «єдинника» у 2026 році
- Анулювання єдиного податку за борг 3 060 грн: реальний кейс і що варто знати ФОП у 2026 році
- Аудит ФОП перед перевіркою ДПС: алгоритм проведення від адвоката для 2026 року
- Ліквідація юрособи: закриття банківських рахунків і анулювання ліцензій
- Анулювання статусу платника єдиного податку-2026: підстави та алгоритм дій для оскарження
- Втрата спрощеної системи у 2026 р.: штрафи, ризики з ПДВ та межі податкового контролю
