Податковий компроміс як механізм звільнення від відповідальності платників податків та їх посадових осіб за мінімізацію податків (ПДВ та податку на прибуток) у разі їх добровільного декларування впроваджено Законом від 25.12.2014 р. №63-VIII. Зараз же поговоримо про практичні кроки, які муситиме здійснити бухгалтер, якщо власники та керівництво бізнесу прийняли рішення брати участь у податковому компромісі.
Загальні та процедурні аспекти
Методичні рекомендації щодо особливостей уточнення податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств та ПДВ у разі застосування податкового компромісу затверджені наказом ДФСУ від 17.01.2015 р. №13 (далі — Методрекомендації №13).
Процедура податкового компромісу має поширюватися на такі групи випадків:
1) добровільного декларування занижених ПЗ з податку на прибуток та ПДВ (у тому числі, коли податкова перевірка завершена і суб’єкт господарювання отримав акт за наслідками такої перевірки);
2) неузгоджених сум занижених ПЗ з податку на прибуток та ПДВ, щодо яких тривають процедури судового чи адміністративного оскарження або ж коли має місце ППР із не узгодженими ПЗ.
Для першої групи випадків процедура податкового компромісу стартує із поданням платником податків до місцевої ДПІ УР та заяви щодо мотивів подання таких УР (далі — заява про компроміс). Для другої групи випадків актуальним є подання тільки заяви щодо неузгоджених сум ПЗ (далі — Заява про компроміс по ППР). Обидві заяви складаються у довільній формі. У разі судового та адміністративного оскарження платник податків одночасно з поданням Заяви про компроміс по ППР до органу за основним місцем обліку повідомляє про таку заяву і контролюючий орган, до якого він подав скаргу.
А от подання УР вимагає від Мінфіну затвердження нових форм (і лише до такого затвердження, оскільки період, протягом якого можна скористатися правом на податковий компроміс, уже триває, платник податку може скористатися існуючими формами УР до декларацій з податку на прибуток і ПДВ). Крім того, до УР подається перелік (опис) господарських операцій, щодо яких здійснено уточнення показників за деклараціями (п. 3.4 Методрекомендацій №13). Перелік такої інформації є надзвичайно об’ємним, незрозуміло, навіщо стільки інформації податківцям ще на етапі прийняття рішення про доцільність проведення в рамках податкового компромісу документальної позапланової перевірки платника податків. Адже в ході перевірки вся ця інформація так чи інакше буде вивчатися та аналізуватися податковими інспекторами.
Зверніть увагу: п. 3.2 Методрекомендацій №13 регламентує строк здійснення процедури податкового компромісу не більше 70 календарних днів з дня, наступного за днем подання уточнюючого розрахунку, але ж в ряді випадків, про що ми вже говорили, УР не подається.
Під досягненням компромісу розуміється сплата платником податків до бюджету сум податкових зобов’язань з ПДВ та/або податку на прибуток (п. 2.4 Методрекомендацій №13), зверніть увагу, не підсумки проведеної податкової перевірки і узгодження суми ПЗ до сплати, а саме факт сплати таких ПЗ. Після досягнення компромісу ПЗ, за якими проводилася процедура, є закритими як для податківців, так і для самих платників податків: ці суми не можуть бути ні оскаржені (п. 2.5), ні уточнені (п. 2.6). Проведення процедури компромісу суб’єкту господарювання з податковим органом жодним чином не має відобразитися на розмірі ПЗ його контрагентів.
Дії суб’єкта господарювання
Як уже зазначалося вище, до затвердження Мінфіном форм УР в рамках податкового компромісу платники податків можуть користуватися чинними формами УР з ПДВ та декларації з податку на прибуток.
Пам’ятайте: хоча форми УР тотожні поки що тим, якими вносяться уточнення у податкову звітність в рамках ст. 50 ПКУ, правила для таких виправлень різні.
У заголовній частині форм уточнюючих податкових декларацій (розрахунків, звітів) з податку на прибуток слід під словом «Уточнююча» («Уточнюючий») доповнити словами «Податковий компроміс» та зліва від них проставити відмітку, наприклад, «X». Це означатиме, що уточнююча декларація (розрахунок, звіт) подана з метою застосування податкового компромісу. Таке уточнення необхідно здійснювати виключно шляхом подачі окремої уточнюючої декларації (розрахунку, звіту), а не у складі звітної (звітної нової) декларації з податку на прибуток, при цьому якщо в ході уточнення коригуються окремі види та обсяги витрат, то разом із уточненнями слід подавати і відповідні додатки до декларації з прибутку.
Платники податку 5% від суми заниженого податкового зобов’язання з податку на прибуток мають відобразити в уточнюючій податковій декларації (розрахунку, звіті) в рядку 24 таблиці «Самостійне виправлення помилок»(1).
----1-----
У якому рядку мають, за рекомендаціями податківців, відображати суму такого ПЗ різні категорії платників податку на прибуток, див. у п. 4.2 Методрекомендацій №13.
---------------------
Щодо УР з ПДВ, то тут є такі нюанси. У заголовній частині УР у графі 2, призначеній для відмітки про подання уточнюючого розрахунку як окремого документа, проставляється позначка «ПК». Аналогічна позначка проставляється і в крайній правій графі рядка 0110 «Загальна». На кожний окремий звітний період платник має подати окремий УР із необхідними додатками.
На думку податківців, у результаті проведеного уточнення має бути збільшення податкових зобов’язань з ПДВ (додатне значення графи 6 рядка 9 розділу I уточнюючого розрахунку з ПДВ) та/або зменшення податкового кредиту з ПДВ (від’ємне значення графи 6 рядка 17 розділу II уточнюючого розрахунку з ПДВ) та збільшення сум податку до сплати в бюджет (рядки 18 та 25 уточнюючого розрахунку з ПДВ) порівняно з попередньо поданою податковою звітністю за відповідні періоди. Отже, у графі 6 рядка 25 уточнюючого розрахунку з ПДВ має зазначатися не вся сума заниженого податкового зобов’язання з ПДВ, а лише 5 відсотків такої суми ((графа 4 уточнюючого розрахунку з ПДВ - графа 5 уточнюючого розрахунку з ПДВ) x 5%). Навіщо в УР, що супроводжують процедуру податкового компромісу, проводити хоч якісь коригування ПЗ в розділі І УР, якщо сам по собі податковий компроміс в ПДВ орієнтований саме на виявлення завищення ПК (коригування у розділі ІІ УР), — невідомо.
Пам’ятайте, що наслідки податкового компромісу відображаються у звітності тільки один раз: вони не переносяться до податкової звітності з ПДВ за поточний звітний період, коли такі розрахунки подані, а відображаються виключно в особових рахунках платника податків.
Заява про компроміс та заява про компроміс за ППР, як і описи операцій, щодо яких здійснюються уточнення, до появи затверджених Мінфіном форм, подаються у довільній формі. Для подання опису в електронній формі слід орієнтуватися на комірки для доповнень до декларації з податку на прибуток.
Дії податківців
Отримавши від платника податків УР та заяву на податковий компроміс, податківці мають 2 тижні (10 робочих днів) на прийняття рішення про доцільність проведення в рамках процедури податкового компромісу позапланової документальної перевірки (п. 3.5 Методрекомендацій №13). У разі подання заяви на податковий компроміс по ППР податкова перевірка не проводиться.
Норми п. 3.6 Методрекомендацій №13 регламентують передання протоколу підрозділом оподаткування юридичних осіб або підрозділом доходів і зборів з фізичних осіб, у разі подання уточнюючого розрахунку приватним підприємцем (самозайнятою особою), на підпис керівнику проект відповідного рішення на проведення перевірки.
Якщо ж керівником податкового органу (на підставі колегіального розгляду структурними підрозділами) приймається рішення про необхідність проведення перевірки, то об’єктом можуть бути тільки ті питання податкових витрат та податкового кредиту з ПДВ, що задіяні в рамках податкового компромісу. Якщо ж приймається рішення про відсутність необхідності проведення податкової перевірки, день отримання платником податків такого рішення буде днем узгодження ПЗ, визначеного в рамках податкового компромісу. І саме ця сума підлягає сплаті протягом 10 календарних днів з дня, наступного за днем узгодження.
Якщо перевірка була проведена, але оформлене за наслідками її проведення ППР оскаржується платником податків в адміністративному або ж судовому порядку, то податковий компроміс не застосовується. У такому разі сплаті у встановлений Кодексом строк підлягає вся сума грошового зобов’язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні — якийсь дивний діалог бізнесу та податківців: податківці самі диктують, які суми для них є прийнятними в ході податкового компромісу, задача бізнесу — тільки проявити ініціативу, а рішення на всіх етапах далі приймають виключно податківці. Крім того, у разі наявності правових підстав складається протокол про адміністративне правопорушення та може розглядатись питання передачі відповідних матеріалів до слідчих підрозділів фінансових розслідувань для прийняття рішення згідно з вимогами КПК України. Виходить ось яка схема роботи: бізнес не пристає на озвучену нами суму — погодиться через тиск.
У разі коли ППР за наслідками проведеної податкової перевірки не оскаржується, але й не здійснюється оплата, таке податкове зобов’язання вважається неузгодженим. А далі найцікавіше: компромісу досягнуто, але потім анульовано, сума до сплати неузгоджена, платежів до бюджету немає, закриття періоду немає, і ніщо не забороняє податківцям ініціювати перевірку по тих самих операціях, але вже у загальному порядку, із донарахуванням штрафів та пені.
Якщо набрало законної сили рішення суду в ході судового оскарження на користь платника податків, саме податковий орган зобов’язаний звернутися до суду першої або апеляційної інстанції, який розглядає справу, через вмотивоване письмове клопотання щодо затвердження примирення сторін у справі у зв’язку з досягненням такими сторонами податкового компромісу.
Замість висновків
Ідея податкового компромісу — цілком розумний задум пробачити бізнесу «старі гріхи». Але, як завжди, у кожній гарній справі все ламає її практична реалізація. У цьому разі підготовлені податковим регулятором методрекомендації містять суттєві ризики для бізнесу. Що тоді говорити про довіру бізнесу до самого процесу податкового компромісу, де ключове рішення «пробачити» приймається податківцями в односторонньому порядку?!
Юлія Кловська, головний редактор