Як визначається під час обчислення екологічного податку річний обсяг викидів двоокису вуглецю, що перевищує 500 тонн за рік, якщо СГ має декілька стаціонарних джерел забруднення в межах однієї або кількох територіальних громад, які обслуговуються одним або різними контролюючими органами? Відповідає ДПС по роботі з великими платниками податків.
Відповідно до пп. 240.1.1 п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їхніх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються: викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.
Пунктом 240.7 ст. 240 ПКУ встановлено, що не є платниками податку за викиди двоокису вуглецю суб’єкти, зазначені у п. 240.1 ст. 240 ПКУ, якими здійснюються такі викиди обсягом не більше 500 тонн за рік.
У разі якщо річний обсяг викидів двоокису вуглецю перевищує 500 тонн за рік, суб’єкти зобов’язані зареєструватися платниками податку у податковому (звітному) періоді, в якому відбулося таке перевищення. Такі платники зобов’язані скласти та подати податкову звітність, нарахувати та сплатити податок за податковий (звітний) період, у якому відбулося таке перевищення, у порядку, передбаченому ПКУ.
Об’єктом та базою оподаткування екологічним податком, зокрема, є обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (п. 242.1 ст. 242 ПКУ).
Разом з тим база оподаткування екологічним податком за викиди двоокису вуглецю за результатами податкового (звітного) року зменшується на обсяг таких викидів у розмірі 500 тонн за рік (п. 242.4 ст. 242 ПКУ).
Форму податкової декларації екологічного податку (далі – Декларація) затверджено наказом Міністерства фінансів України від 17.08.2015 №715 зі змінами та доповненнями. Невід’ємною частиною Декларації є додатки (розрахунки). Зокрема, розрахунок за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення здійснюється у додатку 1 до Декларації (далі – Додаток 1).
Рядок 2 Декларації та рядок 3 Додатка 1 заповнюються відповідно до Кодифікатора адміністративно-територіальних одиниць та територій територіальних громад, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 26.11.2020 №290 зі змінами та доповненнями (далі – КАТОТТГ).
У рядку 3 Додатка 1 зазначається така інформація:
- у рядку 3.1 – код територіальної громади, визначений за КАТОТТГ, на території якої розташоване стаціонарне джерело забруднення;
- у рядку 3.2 – код адміністративно-територіальної одиниці, визначений за КАТОТТГ, за місцем розміщення стаціонарних джерел забруднення.
Для кожного стаціонарного джерела забруднення складають два окремих Додатка 1, один з яких для декларування податкових зобов’язань з екологічного податку за двоокису вуглецю.
З метою встановлення суб’єктом господарювання факту перевищення, визначеного п. 240.7 ст. 240 ПКУ, граничного обсягу викидів двоокису вуглецю, такому суб’єкту необхідно вжити заходів із виконання інвентаризації обсягу таких викидів у порядку, встановленому законодавством.
Загальні принципи інвентаризації врегульовано Інструкцією про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 10.02.1995 №7 зі змінами та доповненнями (далі – Інструкція). Зокрема, Інструкцією встановлено, що інвентаризація викидів забруднюючих речовин, які не визначені за безпосередніми інструментальними вимірами, наприклад двоокису вуглецю, виконується за матеріалами технологічного регламенту або розрахунковим методом.
Таким чином, суб’єкту господарювання, який має декілька стаціонарних джерел забруднення та здійснює викиди забруднюючих речовин, у тому числі й двоокису вуглецю, в межах однієї або кількох територіальних громад, які обслуговуються одним або різними контролюючими органами, необхідно самостійно визначити звітний (податковий) період, в якому очікується перевищення граничної величини викидів двоокису вуглецю у розмірі 500 тонн на рік всіма стаціонарними джерелами забруднення, та подати до контролюючого(их) органу(ів) за місцезнаходженням стаціонарних джерел забруднення заяву(и) про звітний (податковий) період, в якому очікується таке перевищення. До заяви додаються розрахунки з матеріалами оцінки інвентаризації обсягів викидів двоокису вуглецю за всіма стаціонарними джерелами забруднення.
Починаючи зі звітного (податкового) періоду, в якому досягнуто граничний обсяг викидів двоокису вуглецю, суб’єкт господарювання декларує податкові зобов’язання за такі викиди, що перевищують граничний обсяг, в окремому Додатку 1 до Декларації, яку подає до контролюючого (их) органу (ів) за місцезнаходженням стаціонарних джерел забруднення.