Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Громадянин «М» вирішив скористатися правом на податкову знижку за користування іпотечним житловим кредитом. Таким чином він намагався повернути з бюджету частину сплаченого у попередньому році податку на доходи фізичних осіб.
Чоловік задекларував податковий кредит у сумі 13 тис. грн., але отримав з бюджету лише 10 тис. грн. Як встановили податківці, решта суми не була підтверджена первинними документами – касовим рахунком та платіжним дорученням банку із відміткою про перерахування коштів. А отже, про повернення громадянину ще 3 тис. грн. з бюджету не могло бути й мови.
Не погоджуючись з таким висновком, громадин звернувся із позовною заявою в Окружний адміністративний суд Києва, проте суд визнав дії податківців цілком справедливими, а позовні вимоги чоловіка – необґрунтованими. Адже сума фактично сплачених відсотків за іпотечним кредитом не була документально підтверджена відповідними платіжними документами. Натомість у квитанціях, які були пред’явлені громадянином, у призначенні платежу зазначалось лише те, що це «доходи майбутніх періодів», тобто вони не підтверджували сплати потрібних відсотків.
