Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Відповідно до ст. 4 Закону України від 05.04.2001 р. №2374-ІІІ «Про обіг векселів в Україні» видавати переказні та прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за винятком фінансових банківських векселів та фінансових казначейських векселів. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов’язково відображається у відповідному договорі, який укладається у письмовій формі. При видачі векселя припиняються грошові зобов’язання щодо платежу за цим договором, та виникають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем.
Тому, у покупця, який видає вексель, виникають зобов’язання сплатити певну суму, зазначену у простому векселі, і припиняються зобов’язання щодо оплати товарів (робіт, послуг) за договором купівлі продажу.
Згідно з пп.177.2 Податкового кодексу об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб є чистий оподатковуваний дохід (різниця між загальним оподатковуваним доходом і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такого суб’єкта господарювання).
Отже, оскільки виручкою фізичної особи-підприємця, яка працює на загальній системі оподаткування є чистий дохід, отриманий у грошовій чи не грошовій формі, датою формування загального оподатковуваного доходу такою особою при отриманні векселя за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги є дата розрахунку з векселедавцем.
