Львівські податківці повідомляють, що відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПКУ, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:
- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи;
- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні засоби почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
При цьому платник податку згідно з п. 198.5 ст. 198 ПКУ зобов’язаний нарахувати податкові зобов’язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 ПКУ, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в ЄРПН в терміни, встановлені ПКУ для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з ПДВ (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених п. 189.9 ст. 189 ПКУ).
Господарська діяльність - діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Отже, якщо платник не може підтвердити виробничий характер телефонних переговорів або телефонні переговори проводилися працівниками в особистих цілях, то згідно з п. 198.5 ст. 198 ПКУ платник зобов’язаний нарахувати податкові зобов’язання. При цьому при отриманні від працівника платника податків компенсації вартості послуг зв’язку додаткового об’єкта оподаткування податком на додану вартість не виникає.
Від редакції:
Як бачимо, податківці знову взялися за старе. При цьому в цій консультації вони не говорять чітко, як саме роботодавець має підтвердити виробничий, тобто службовий характер телефонних розмов працівників.
Раніше їхні вимоги стосувалися в основному мобільного зв'язку (звичайний стаціонарний телефонний зв'язок їх мало цікавив, очевидно, через малу вартість). В цій же консультації вони говорять про телефонні переговори в цілому. Чи означає це нову хвилю питань при документальних перевірок тепер і щодо службового характеру усіх видів зв'язку?
У такій ситуації ми можемо надати лише ті самі поради, що і раніше:
- Укласти договір із операторами зв'язку на користування мобільними та стаціонарними телефонами;
- Скласти наказ (або затвердити ним положення) про користування телефонним зв'язком на підприємстві. В ньому визначити, хто користується таким зв'язком і окремо наголосити, що користуватися службовими телефонами можна лише зі службовими цілями.
- Отримувати від операторів зв'язку первинні документи про надані послуги. Таким документом може бути акт або рахунок-фактура, в якому наведено обсяг та види наданих послуг. Такий первинний документ слід ретельно вивчити, щоб виявити, чи не було працівником отримано відверто неслужбових послуг. Зокрема, якщо у підприємства немає працівників або партнерів за кордоном, послуги з роумінгу означатимуть, що працівник скористався таким зв'язком у особистих цілях. Те саме стосується оплати всілякого розважального контенту. Не можна користуватися службовим телефоном в неробочий час, зокрема, під час відпустки. Вартість неслужбових послуг працівник має відшкодувати, інакше вони стануть його оподаткованим доходом у вигляді додаткового блага з оподаткуванням 18% ПДФО та 5% ВЗ.
- Колись давно податківці вимагали отримання від операторів повного переліку телефонних дзвінків та перевірки, кому саме телефонували працівники. Були і пропозиції з ведення журналу телефонних дзвінків. Але останні роки такого анахронізму у вимогах податківців не було, тож, сподіваємось, вони до цього й не повернуться, а трьох кроків, які ми навели вище, буде достатньо для підтвердження використання зв'язку у господарській діяльності.
