Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями, далі – ПКУ) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II ПКУ (пункт 138.2 статті 138 ПКУ).
Згідно з абзацом е) підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 ПКУ до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, в т.ч. витрати на врегулювання спорів у судах.
Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПКУ) визначено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» зі змінами та доповненнями (далі – Закон №3674) судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат. Судовий збір сплачуватиметься за місцем розгляду справи та зараховуватиметься до спеціального фонду Державного бюджету України (пункт 1 статті 9 Закону №3674).
Разом з цим, статтею 7 Закону №3674 встановлено, що за ухвалою суду сплачена сума судового збору може бути повернута в разі:
- зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;
- повернення заяви або скарги;
- відмови у відкритті провадження у справі;
- залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв’язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням);
- закриття провадження у справі.
Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.
Враховуючи зазначене, суми судового збору включаються до складу витрат платника податку – позивача за умови наявності належним чином оформлених документів, що підтверджують зв’язок таких витрат з господарською діяльністю.
При поверненні платнику податку - позивачу суми судового збору, така сума враховується у складі доходу, за умови, що вона була включена до складу витрат такого платника податку. Сплачена сума судового збору, що не була віднесена до складу витрат платника податку - позивача, при поверненні не включається до складу доходу платника податку - позивача.
Стосовно судових витрат за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи слід зазначити, що згідно зі ст. 49 ГПКУ зазначені суми покладаються:
- при задоволенні позову - на відповідача;
- при відмові в позові - на позивача;
- при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, витрати за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов’язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи, включаються до складу витрат платника податку (позивача або відповідача) за умови наявності належним чином оформлених документів, що підтверджують зв’язок таких витрат з господарською діяльністю.
При цьому, у разі якщо господарський суд прийняв рішення про задоволення вимог позивача і сплату судових витрат поклав на відповідача, відповідач зобов’язаний виконати рішення суду і відшкодувати позивачу судові витрати. При цьому відшкодовані за рішенням суду судові витрати не включаються до складу витрат відповідача та враховуються у складі доходу платника податку - позивача. Якщо позов платника податку не задоволено, судові витрати залишаються у складі витрат позивача.