Дивіденди та повернення частки засновнику: коли доведеться сплачувати податок на виведений капітал?

Про загальні положення щодо впровадження податку на виведений капітал ми писали тут. Тепер же поговоримо про операції між підприємством та його засновниками.

За новою редакцією пп. 134.1.1 ПКУ до об’єктів оподаткування податком на виведений капітал, зокрема, належать:

а) виплата дивідендів неплатнику податку в сумі, визначеній за правилами, встановленими статтею 136 ПКУ;

б) виплата у грошовій формі та/або відмінній від грошової формі з повернення (виплати) внесків власнику корпоративних прав – неплатнику податку або особі – неплатнику податку, що надавала майно в довірче управління чи спільну діяльність, у сумі, що визначається за правилами, встановленими статтею 136 ПКУ;

в) виплата у грошовій формі та/або відмінній від грошової формі, яка здійснюється державним підприємством в бюджет частини чистого прибутку такого підприємства, в сумі, визначеній за правилами, встановленими статтею 136 ПКУ. Порядок та строки відрахування такої частини прибутку встановлюється Кабміном (на сьогодні постановою КМУ від 23.02.2011 р. № 138) або органами місцевого самоврядування.

Отже, виплата засновнику частини чистого прибутку (і не важливо, ким є такий засновник) та повернення йому внесків до капіталу підприємства (у випадку, якщо вартість таких внесків буде вищою, ніж на дату внесення, але про це – трохи далі), все це – класичний випадок виведення капіталу з підприємства. Саме він призводитиме до сплати підприємством однойменного податку.

Зверніть увагу:  Якщо підприємство, яке виводить капітал, є платником єдиного податку, такому підприємству слід буде визнавати базу оподаткування та сплачувати податок на виведений капітал. Тобто, так само як юрособі-загальносистемнику. При цьому зарахування сплаченого податку на виведений капітал в рахунок єдиного податку ПКУ і законопроектом №8557 не передбачено. 

База оподаткування податком на виведений капітал

За п. 135.1 ПКУ базою оподаткування податком на виведений капітал є грошове вираження об'єкта оподаткування, розрахованого за правилами, визначеними цим розділом ПКУ. У випадках, що розглядаються в цій статті, база оподаткування визначатиметься згідно зі ст. 136 ПКУ. Докладніше про це тут.

Зверніть увагу: у разі здійснення операцій, які є об'єктом оподаткування, у формі, відмінній від грошової, базою оподаткування є вартість такої операції, визначена на рівні звичайної ціни.

Саме тому перед тим, як перейти до правил оподаткування об’єктів, слід розібратися зі звичайною ціною.

Звичайна ціна

За новою редакцією пп. 14.1.71 ПКУ звичайною ціною буде грошовий вираз вартості майна (в тому числі товарів, необоротних активів), робіт (послуг), що визначається для:

• робіт (послуг) – на рівні ціни, визначеної в договорі;
• майна (в тому числі товарів, необоротних активів) – за окремими правилами в порядку їх черговості. А саме: не нижче ціни придбання майна (товарів), а для необоротних активів – не нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного періоду, протягом якого здійснюються операції продажу (відчуження), ліквідації таких необоротних активів.

У разі неможливості визначення зазначених показників (а для цілей розділу ІІІ ПКУ також у разі придбання товарів у пов'язаної особи – резидента) використовуються правила визнання середньозваженої ціни та ціни на рівні виробничої собівартості або за методом витягнутої руки. При цьому на рівні виробничої собівартості або за методом витягнутої руки потрібно застосовувати, якщо немає можливості встановлення середньозваженої ціни продажу (відчуження) товарів.

Середньозважена ціна визначається шляхом ділення загальної суми доходу від продажу (відчуження) відповідного товару непов'язаним особам протягом останніх трьох місяців (включаючи місяць, в якому здійснений продаж) на кількість такого товару, від продажу якого (яких) був отриманий дохід.

Середньозважена ціна продажу (відчуження) сезонного товару або товарів (робіт, послуг), ціна на які залежить від сезонного коливання споживчого попиту, за вибором платника податку визначається шляхом ділення загальної суми доходу, отриманого платником податку від продажу (відчуження) відповідного товару непов'язаним особам протягом відповідного (аналогічного) місяця попереднього року, на кількість такого товару, від продажу якого (яких) був отриманий дохід. Така середньозважена ціна коригується з урахуванням зміни споживчих цін за попередні 12 місяців. Цей підпункт застосовується, якщо обсяг продажу товарів непов'язаним особам перевищує обсяг продажів товарів пов'язаним особам.

Ціна, визначена на рівні виробничої собівартості, яка розрахована за правилами бухгалтерського обліку, в порядку, визначеному в обліковій політиці платника податку, або із застосуванням принципу "витягнутої руки" відповідно до статті 39 ПКУ, але без подання звіту та підготовки документації.

Якщо під час здійснення операції обов'язковим є проведення оцінки, вартість об'єкта за такою оцінкою є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування.

Як податківці будуть перевіряти дотримання звичайної ціни?

Під час проведення перевірки платника податку контролюючий орган має право надати запит щодо відповідності вартості майна (в тому числі товарів, необоротних активів) рівню звичайної ціни, а платник податку зобов'язаний надати письмове пояснення щодо застосованого правила визначення звичайної ціни та інформацію про показники (дані та їх джерела), які були використані для цього.

Обов'язок доведення того, що вартість майна (в тому числі товарів, необоротних активів) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на ДФС. При цьому вказано, що доводити таку невідповідність податківці зможуть виключно шляхом застосування правил пп. 14.1.171 ПКУ.

У разі відхилення договірної вартості майна (у тому числі товарів, необоротних активів) платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін у межах 20% таке відхилення не може бути підставою для визначення податкового зобов'язання, коригування показників податкової звітності. Тож 20% відхилення не призведе до наслідків, а от більше чи навпаки менше відхилення впливатиме на результати перевірки.

База оподаткування, визначена зі застосуванням звичайних цін, використовується ДФС для проведення розрахунку податкових зобов'язань та коригування показників податкової звітності за результатами проведення перевірки.

Зверніть увагу: Правила визначення звичайної ціни за пп. 14.1.171 ПКУ не застосовуються для цілей статті 39 ПКУ, тобто для проведення контрольованих операцій.

Пов’язані особи

Оскільки відносини з пов’язаними особами впливають на визначення середньозваженої ціни, то зупинимося й на цьому.

Більшість критеріїв пов’язаності осіб залишаються без змін. Нагадаємо, що вони встановлені пп. 14.1.159 ПКУ.

Але з 01.01.2019 р. пов’язаними можуть стати юрособи, сума отриманих всіх кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги, суми зобов'язань, що виникли за депозитами, операціями РЕПО, договорами фінансового лізингу та іншими запозиченнями незалежно від їх юридичного оформлення, включаючи нараховані, але не виплачені відсотки, штрафи та пеню, перевищує суму власного капіталу більше ніж у 1,5 раза (раніше - 3,5) (для фінансових установ та компаній, що провадять виключно лізингову діяльність, – більше ніж у 5 разів (раніше 10)).

При цьому таке перевищення визначатиметься як співвідношення суми боргових зобов'язань та власного капіталу на кінець кварталу, протягом якого відбулось отримання коштів, майна, виникнення боргових зобов'язань.