Держпраці наголошує, що сумарний облік часу відсутності працівника не допускається. Тобто вихід на роботу хоча б на один день перериває перебіг чотиримісячного строку.
Роботодавець має право звільняти працівника тільки у випадку нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності.
З огляду на судову практику, допускається звільнення працівника на підставі п. 5 ст. 40 КЗпП тільки тоді, коли роботодавець має вагомі пояснення стосовно того, що:
- виробнича ситуація вимагає прийняття на цю посаду високопродуктивного кваліфікованого працівника, без якого виробництво обійтися не може,
- розподілити функції хворого працівника між іншими працівниками неможливо,
- а також немає можливості прийняти на цю посаду іншого працівника з такою ж кваліфікацією за строковим трудовим договором на час відсутності основного працівника.
Вважається також недоцільним звільняти працівника на підставі п. 5 ст. 40 КЗпП тоді, коли роботодавець знає, що до відновлення (хоча і часткової) працездатності працівника залишилося мало часу.