Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Нагадаємо, що 27 вересня 2017 року набрав чинності Закон України від 23.05.2017 р. №2058-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення бар’єрів для залучення іноземних інвестицій». Докладно про запроваджені ним новації ми розповідали в аналітиці>>
З огляду на це, Мінсоцполітики у листі від 18.09.2017 р. №2413/0/101-17 надало роз'яснення щодо застосування частини третьої ст. 42-1 Закону «Про зайнятість населення», а саме:
1) Вимоги щодо розміру зарплати для отримання дозволу розповсюджуються на роботодавців:
- які отримують дозвіл на застосування праці іноземця вперше,
- або після розірвання попереднього трудового договору (контракту) та укладання нового трудового договору (контракту) відповідно до отриманого дозволу,
- у разі продовження дії дозволу на застосування праці іноземного працівника.
Норми частини третьої ст. 42-1 Закону чітко визначають обов’язок роботодавця щодо розміру заробітної плати іноземного найманого працівника у разі застосування його праці.
2) Для продовження дії дозволу подаються також і документи, у яких відбулися зміни (пункт 3 частини третьої статті 42-2 Закону).
А отже, подання копії трудового договору (контракту) з відповідною оплатою праці іноземного працівника є обов’язкове.
3) Відповідно до статті 56 КЗпП за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
Оплата праці в цих випадках проводиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Отже, як бачимо, неповний робочий час не заборонений для іноземців.
Проте у Мінсоцполітики зауважують, що їхні листи не є нормативно-правовими актами, за своєю природою вони носять інформаційний, роз’яснювальний та рекомендаційний характер і не встановлюють нових правових норм.
