Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Нагадаємо, щоз 19 липня текст ст. 102-1 КЗпП викладено в новій редакції.
Так, сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця – фізичної особи.
Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.
Мінекономіки згодом наводило коментар до цієї та інших новацій. Так, в ньому було вказано, що на рівні закону закріплюється поняття сумісництва та основний принцип оплачуваності роботи за сумісництвом.
Скасовано норму, згідно з якою умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабінетом Міністрів України.
Але Мінекономіки тоді підкреслило, що це не виключає можливість встановлення обмеження щодо сумісництва для окремих категорій працівників (наприклад, Законом України «Про запобігання корупції»). Також, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 21 КЗпП, обмеження щодо сумісництва можуть передбачатися законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Наразі ж Мінекономіки розробило проєкт постанови КМУ щодо деяких питань роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ та організацій та надало на розгляд Федерації профспілок.
Зокрема, цим проєктом передбачено визнати такою, що втратила чинність постанову КМУ від 03.04.1993 р. №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій». Водночас також скасують наказ Мінпраці, Мін'юсту, Мінфіну від 28.06.1993 р. №43 «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій».
