Нагадаємо, що з 19 липня текст ст. 102-1 КЗпП викладено в новій редакції.Так, сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця – фізичної особи.
Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.
Мінекономіки згодом наводило коментар до цієї та інших новацій. Так, у ньому було вказано, що на рівні закону закріплюється поняття сумісництва та основний принцип оплачуваності роботи за сумісництвом.
Скасовано норму, згідно з якою умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабінетом Міністрів України.
Але Мінекономіки тоді підкреслило, що це не виключає можливості встановлення обмеження щодо сумісництва для окремих категорій працівників (наприклад, Законом «Про запобігання корупції»). Також, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 21 КЗпП, обмеження щодо сумісництва можуть передбачатися законодавством, колективним договором або угодою сторін.
І ось 22 листопада КМУ вирішив взятися за скасування відповідних постанов, які вже не працюють згідно з новими правилами.
За повідомленням Тараса Мельничука, визнано такими, що втратили чинність Постанову КМУ від 03.04.1993 р. №245 та постанову КМУ від 04.03.2015 р. №81 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції». Відповідні постанови КМУ скасовані Постановою від 22.11.2022 р. №1306.
Також скасовано спільний наказ Міністерства праці, Міністерства юстиції та Мінфіну від 28.06.1993 р. №43 «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій».