Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці нагадує, що особи з інвалідністю в нашій державі володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами.
Відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності людей з інвалідністю в Україні», з метою реалізації творчих і виробничих здібностей людей з інвалідністю та із урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Статтею 18 цього Закону, визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у т.ч. спеціальні робочі місця. Крім того, створювати для осіб з інвалідністю умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством. Відповідно до ст. 19 цього Закону, для підприємств встановлено норматив у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працюють від 8 до 25 осіб, то одне робоче місце.
Статтею 12 Закону України «Про охорону праці» визначено, що підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 КЗпП, при укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, також документи про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші, то особа з інвалідністю при працевлаштуванні має подати документи, які підтверджують інвалідність, а саме: довідку медико-соціальної експертної комісії та виписку з акта огляду в МСЕК; індивідуальну програму реабілітації людини з інвалідністю.
Відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи при прийомі на роботу не встановлюються випробування для працівників з інвалідністю, направлених на роботу (ч. 3 ст. 26 КЗпП). Висновок МСЕК з професійної придатності включається в індивідуальну програму реабілітації людини з інвалідністю і є підставою для здійснення професійної орієнтації. Рішення МСЕК та індивідуальна програма реабілітації є обов’язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, реабілітаційними установами незалежно від відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.
Також, ст. 172 КЗпП, особі з інвалідністю за бажанням або за вимогами індивідуальної програми реабілітації можуть встановлюватися режим роботи на умовах неповного робочого дня (неповного робочого тижня) та пільгові умови праці. Якщо у рекомендаціях МСЕК зазначено, що особа з інвалідністю може працювати за своєю посадою на умовах скороченого робочого дня, роботодавець на прохання працівника зобов’язаний встановити йому неповний робочий час. Для цього працівник повинен подати заяву про встановлення неповного робочого часу, а роботодавець видати відповідний наказ.
У разі незгоди працівника на переведення його на неповний робочий день роботодавець не має права в односторонньому порядку встановити йому неповний робочий день. Неповний робочий час може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи, кількості днів роботи протягом тижня чи одночасно шляхом зменшення і кількості годин роботи упродовж дня, і кількості робочих днів. Роботодавець зобов’язаний на прохання працівника, що має право на неповний робочий час, встановити робочий час тієї тривалості, про яку просить працівник. Оплата праці у цих випадках проводиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Відповідно до ст. 56 КЗпП, робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
Гарантіями, що надаються працівникам з інвалідністю, передбачено, наприклад таке:
- інвалідність є поважною причиною для розірвання трудового договору, укладеного на визначений строк: у цьому випадку роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник;
- при скороченні чисельності або штату переважне право на залишення на роботі при рівних умовах продуктивності праці та кваліфікації надається інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- залучення до роботи в нічний час та до надурочних можливе лише за згодою особи і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям;
- переведення на легшу роботу може відбуватися за бажанням особи з інвалідністю, роботодавець може перевести його на легшу роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.
При цьому за працівником, переведеним на легшу роботу, протягом 2 тижнів з дня переведення зберігатиметься попередня середня заробітна плата. У деяких передбачених законодавством випадках на весь час виконання нижче оплачуваної роботи може зберігатися попередня середня заробітна плата працівника або надаватися матеріальне забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням. Також на весь час переведення може надаватися забезпечення за рахунок Пенсійного фонду України; роботодавець зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій у випадках, передбачених законодавством. Необхідність у перепідготовці (перекваліфікації) може виникнути, наприклад, при переведенні на іншу, легшу роботу.
Також відповідно до ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих рекомендації медико-соціальної експертної комісії та інших передбачених законодавством документів.
Слід додати, що працівники з інвалідністю, які нещодавно влаштувалися на роботу та ще не відпрацювали шість місяців на підприємстві, можуть скористатися правом піти в щорічну оплачувану відпустку повної тривалості ще до настання 6-місячного строку безперервної роботи на цьому підприємстві. Працівники з інвалідністю за бажанням мають право піти у щорічну відпустку в зручний для них час.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про відпустки», тривалість щорічної основної відпустки для працівників з інвалідністю становить: – для осіб з інвалідністю I та II груп – 30 календарних днів; – для осіб з інвалідністю III групи – 26 календарних днів.
Відповідно до п. 6 та 7 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки», відпустка без збереження заробітної плати для цих категорій осіб надається за бажанням працівника в обов’язковому порядку: – особам з інвалідністю III групи – тривалістю до 30 календарних днів щорічно; – особам з інвалідністю I та II груп – тривалістю до 60 календарних днів щорічно.